Суть спору: Сімферопольський міжрайонний природоохоронний прокурор звернувся до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим в інтересах держави в особі Республіканського комітету АРК з охорони навколишнього природного середовища (далі - позивач) з адміністративним позовом до Масандрівської селищної ради (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення від 16.09.2004 року №42 "Про надання у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських будівель за адресою: АДРЕСА_1".

Позов мотивовано порушенням Земельного кодексу України (2768-14) (далі - ЗК України) та нормам ст.ст. 7, 38 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" від 16.06.1992 № 2456-XII (далі - Закон №2456), внаслідок чого оскаржуване рішення прийнято відповідачем з перевищенням наданих законодавством повноважень. Протиправність даного рішення, на думку позивача, полягає у тому, що надана вказаним рішенням у власність громадянину земельна ділянка розташована на території земель об'єкту природно-заповідного фонду парку - пам'ятки садово-паркового мистецтва "Масандрівський" і віднесена до земель природно-заповідного фонду, які згідно з ст.150 ЗК України віднесені до особливо цінних земель і вилучення таких земель допускається тільки для конкретно встановлених законом потреб за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України. Оскільки відповідачем не було дотримано положень діючого закону вважає рішення таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалами суду від 30.06.2011 року відкрито провадження у справі, вирішено питання за заявою прокурора про забезпечення адміністративного позову, закінчено підготовче провадження та залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову на стороні позивача, Державна адміністрація парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення "Лівадійський", "Масандрівський", "Місхорський" (далі - третя особа 1), у якості треті особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову на стороні відповідача, ОСОБА_2 (далі - третя особа 2).

Ухвалами суду від 04.08.2011 року призначена у справі судова землевпорядна експертиза та зупинено провадження по справі. Ухвалою суду від 21.02.2012 року провадження по справі поновлено.

Ухвалою суду від 17.04.2012 року зупинено провадження у справі до встановлення власника земельної ділянки за адресою: смт. Масандра в районі вул. Туристській. Ухвалою суду від 13.06.2012 року провадження у справі поновлено.

Ухвалою суду від 25.06.2012 року залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача. ОСОБА_3 (далі - третя особа 3) та зупинено провадження у справі до 27.08.2012 року до 14:30.

Представники сторін та третьої особи 1, треті особи 2 і 3 повідомлені належним чином про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не з'явились, причин неявки не повідомили.

Відповідач надіслав суду заяву про розгляд справи у відсутність його представника та письмові заперечення (а.с.100-101, т.1), в яких зазначив, що оскаржуване рішення прийнято відповідно до повноважень, наданих раді Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) , та відповідно до вимог Земельного кодексу України (2768-14) . Зокрема, проект відведення спірної земельної ділянки був погоджений усіма компетентними органами, як того вимагає ст. 118 Земельного кодексу України.

Третьою особою 1 (Державною адміністрацією Лівадійського, Масандрівського, Місхорського парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення) надані письмові пояснення за позовом, в яких зазначає, що спірне рішення винесено в порушення вимог ст. 150 Земельного кодексу України, посилаючись при цьому також на положення законодавства України про природно-заповідний фонд та Охоронне зобов'язання № ППСПИ/з-5-1 від 26.05.2008 р. (а.с.77-79, т.1).

Третя особа 3 надіслала письмову заяву про розгляд справи без його участі, просить в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Представник прокуратури у судовому засіданні надав пояснення по суті позову, просив задовольнити позовні вимоги з підстав викладених у позовній заяві.

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для з'ясування обставин у справі, суд, керуючись ст. ст. 122, 128 КАС України вважає можливим розглянути справу за відсутності представників сторін та третіх осіб.

Заслухавши представника прокуратури, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд, -

ОСОБА_2 звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення проекту відводу земельної ділянки площею 0,10 га у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням 17-ї сесії 24 скликання Масандрівської селищної ради від 09.04.2004 року №50 ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки (а.с.6, т.1).

16.09.2004 року на 19 сесії 24 скликання Масандрівської селищної ради було прийнято рішення №42 "Про надання у приватну власність земельної ділянки громадянину ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1", яким ОСОБА_2 затверджений проект землеустрою з відведення земельної ділянки ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,0940 із земель Масандрівської сільської ради, передано ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку (кадастровий номер 0111948100:01:003:0079) загальною площею 0,0940 га для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.34, т.1).

На підставі рішення Масандрівської селищної ради №42 ОСОБА_2 виданий державний акт на право власності на вказану земельну ділянку серії КМ №013234 (а.с.48, т.1).

Згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 07.10.2004 року (реєстр.номер 3-3866) вказана земельна ділянка площею 0,0940 га, яка належала ОСОБА_2 була продана ОСОБА_4 (а.с.136, т.1).

Згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 12.11.2004 року (реєстр.номер 3-4703) земельна ділянка площею 0,0940 га, яка належала ОСОБА_4 була продана ОСОБА_5 (а.с.132, т.1).

Згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 03.03.2006 року (реєстр.номер 1-175) земельна ділянка площею 0,0940 га, яка належала ОСОБА_5 була продана Товариству з обмеженою відповідальністю «Енергоінвест» (а.с.4, т.2).

Згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 03.11.2010 року (реєстр.номер 13419) земельна ділянка площею 0,0940 га, яка належала на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Енергоінвест» була продана ОСОБА_3 (а.с.232, т.1).

На момент вирішення справі по суті власником земельної ділянки площею 0,0940 га. за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_3, що підтверджується вищезазначеним договором купівлі-продажу, листами-відповідями на запити Сімферопольського природоохоронного прокурора про надання інформації від управління Державного комітету по земельних ресурсах АР Крим від 14.06.2012 року №2147-2/10-25-4 (а.с.220, т.1), від виконавчого комітету Масандрівської селищної ради від 08.06.2012 року №02-19/935 (а.с.221, т.1), а також підтвердженням зазначеного факту самим ОСОБА_3 у надісланій на адресу суду письмовій заяві (а.с.23, т.2).

28.04.11 року Республіканським комітетом з охорони навколишнього середовища АР Крим проведено перевірку з питань дотримання вимог природоохоронного законодавства на територіях парка-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення "Масандрівський" та парка-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення "Лівадійський", за результатами якої встановлено, що земельна ділянка, виділена ОСОБА_6 рішенням Масандрівської селищної ради №42 від 16.09.2004 року площею 0,0940, входить в межі парка-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення "Масандрівський", використання якої під будівництво та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд протирічить ст. 7, 38 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", про що складено акт № 43-з (а.с.49-51, т.1).

У позовній заяві позивач заявив клопотання про поновлення строку звернення до суду, зазначаючи про те, що позивачу стало відомо про прийняте рішення та встановлено його протиправність саме внаслідок проведення у 2011 році вищезазначеної перевірки. Доказів того, що про спірне рішення позивачу було або мало бути відомо раніше, сторонами не надано, і судом не встановлено.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Оскільки позивач звернувся з адміністративним позовом 30.05.2011 року, а про спірне рішення дізнався 28.04.11 року, тому відсутні підстави вважати строк звернення до суду пропущенням.

Розглядаючи позовні вимоги по суті та надаючи оцінку спірним правовідносинам, судом встановлено наступне.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування їх посадові особини зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 14 Конституції України встановлено, що земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави. Право на землю набувається і реалізується громадянами і суб'єктами господарської діяльності (юридичними і фізичними особами) виключно відповідно до закону.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ч. 3 ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд, оцінюючи правомірність (протиправність) оскаржуваного рішення застосовує законодавство, що діяло на час прийняття відповідачем даного рішення.

Статтею 140 Конституції України встановлено, що місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.

Територіальні громади села, селища, міста відповідно до ст. 143 Конституції України безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Згідно з п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" (в редакції, що діяла на час прийняття оскаржуваних рішень), встановлено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Відповідно до ч.1 ст.3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з п. "а", "б" ч. 1 ст. 12 ЗК України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу;

Частинами 1, 2 ст. 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до частин 6-10 ст. 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання. Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству - також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування. Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.

З матеріалів справи вбачається, що третя особа ОСОБА_2 звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення проекту відводу земельної ділянки площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою АДРЕСА_1 на землях Масандрівської селищної ради. На замовлення третій особи ОСОБА_2 було розроблено проект відводу вказаної земельної ділянки, який був узгоджений з органами та службами вказаними у зазначеній вище нормі ст. 118 ЗК України.

Матеріали справи свідчать, що проект землеустрою містить наступні узгодження:

- Висновок управління головного архітектору Ялтинського міського виконавчого комітету №05/905 від 21.07.2004 року (а.с.143, т.1);

- Висновок управління екологічної інспекції Південнокримського регіону від 18.08.2004 року №1431-51 (а.с.145, т.1);

- Висновок Республіканського комітету з охорони культурної спадщини про можливість відведення земельної ділянки від 17.08.2004 року №1258-у (а.с.148, т.1);

- Висновок Ялтинської міської санітарно епідеміологічної станції від 18.08.2004 року №444; (а.с.149, т.1);

- Висновок Ялтинського міського управління земельних ресурсів від 25.08.2004 року (а.с.150, т.1);

Проект відведення земельної ділянки пройшов Державну землевпорядну експертизу, що підтверджується висновком від 01.09.2004 року №2147-К-25/460, з відміткою про погодження 09.09.2004 року (а.с.161, т.1).

З урахуванням зазначених документів суд робить висновок, що надана оскаржуваним рішенням у власність ОСОБА_2 земельна ділянка розташована у межах населеного пункту і відповідно до приписів вказаних норм надання її віднесено до повноважень відповідача.

Крім того, вказані вище документи є належним доказом дотримання відповідачем, при прийнятті рішення від 16.09.2004р. №42, встановленого діючим на час прийняття такого рішення законодавством порядку щодо надання земельних ділянок у власність громадянам.

За таких підстав, суд робить висновок про правомірність прийнятого відповідачем рішення від 16.09.2004р. №42 "Про надання у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських будівель за адресою: АДРЕСА_1 на землях Масандрівської селищної ради".

Оцінюючи доводи позивача, на підставі яких він вказує на протиправність вказаного рішення, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями ст. 150 ЗК України (в редакції, яка діяла на час прийняття оскаржуваного рішення) до особливо цінних земель відносяться: чорноземи нееродовані несолонцюваті на лесових породах; лучно-чорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові ґрунти; темно-сірі опідзолені та чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті; бурі гірсько-лісові та дерновобуроземні глибокі і середньоглибокі; дерново-підзолисті суглинкові ґрунти; торфовища з глибиною залягання торфу більше одного метра і осушені незалежно від глибини; коричневі ґрунти Південного узбережжя Криму; дернові глибокі ґрунти Закарпаття; землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів; землі природно-заповідного фонду; землі історико-культурного призначення. Вилучення особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб не допускається, за винятком випадків, визначених частиною другою цієї статті. Земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України. Погодження матеріалів вилучення (викупу) земельних ділянок особливо цінних земель, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, провадиться Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міських рад.

На час прийняття оскаржуваного рішення ст. 7 Закону №2456 встановлено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду. Землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об'єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об'єктами комплексної охорони, належать до земель природоохоронного та історико-культурного призначення. На землях природоохоронного та історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням. На використання земельної ділянки або її частини в межах природно-заповідного фонду може бути встановлено обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором. Обмеження (обтяження) підлягає державній реєстрації і діє протягом строку, встановленого законом або договором. Завдані обмеженням (обтяженням) у землекористуванні втрати підлягають відшкодуванню згідно із Земельним кодексом України (2768-14) . Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про природно-заповідний фонд України" від 21.01.2010р. №1826-VI (1826-17) , який набрав чинності 16.02.2010р., статтю 7 Закону №2456 доповнено частиною четвертою такого змісту: "Межі територій та об'єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду".

В обґрунтування протиправності оскаржуваного рішення позивач посилається на те, що надана третій особі земельна ділянка була розташована в межах природно-заповідного фонду, а саме на території парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва "Масандрівський".

Щодо визначення території природно-заповідного фонду позивач керувався положеннями ч.4 ст.7 Закону №2456 (в редакції із змінами внесеними Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про природно-заповідний фонд України"від 21.01.2010р. №1826-VI (1826-17) ) та вважає, що межі природно-заповідного фонду, в даному випадку, були встановлені на підставі проекту організації території Масандрівського парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва (а.с.39-44, т.1).

Позивач вказує на те, що проектом створення території Масандрівського парку від 1999 року визначено територію, яка відноситься до об'єкту природно-заповідного фонду загальнодержавного значення - парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва "Масандрівський", а знаходження земельної ділянки на території парку підтверджується даними проекту.

Але таки доводи є необґрунтованими та не свідчать про прийняття оскаржуваного рішення протиправно, оскільки на час прийняття відповідачем даного рішення в 2004 році Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про природно-заповідний фонд України" від 21.01.2010р. №1826-VI (1826-17) , яким статтю 7 Закону №2456 було доповнено частиною 4, не діяв, а отже його положення не могли бути враховані відповідачем.

З урахуванням викладеного на час прийняття оскаржуваного рішення, межі природно-заповідного фонду (Масандрівського парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва) не були встановлені в натурі, а діючим на той час законодавством не було врегульовано питання визначення меж природно-заповідного фонду у разі не встановлення їх в натурі.

За таких підстав, суд робить висновок, що матеріали справи не містять доказів прийняття відповідачем оскаржуваного рішення з порушенням вимог ст. 150 ЗК України, з перевищенням наданих повноважень.

Крім того, суд зазначає, що станом на 16.09.2004 року (на дату, коли було прийнято оскаржуване рішення) діяла редакція ч. 1 ст. 125 ЗК України, відповідно до якої право власності та право постійного користування виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 126 ЗК України, право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Тобто, станом на 16.09.2004 року повинен був існувати державний акт на право постійного користування землями парку, тоді як доказів існування такого документу суду не представлено.

Позивач в силу ст. 71 КАС України не надав доказів, що ділянка надана у власність ОСОБА_2 на час прийняття оскаржуваного рішення була розташована в межах земельної ділянки природно-заповідного фонду (Масандрівського парку), а також про те, що при прийнятті оскаржуваного рішення Масандрівська селищна рада порушила вимоги законодавства України.

Виходячи з викладеного суд дійшов висновку, що доводи позивача є необґрунтованими.

Таким чином, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

В судовому засіданні оголошена вступна та резолютивна частини постанови, постанова складена в повному обсязі 31.08.2012 року.

Керуючись ст.ст. 160- 163, 167 КАС України, суд

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

постанова набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення постанови. У разі оголошення в судовому засіданні вступної і резолютивної частини постанови, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.