Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Рівненської районної державної адміністрації Рівненської області на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Рівненської районної державної адміністрації Рівненської області про стягнення невиплаченої щорічної разової допомоги до 5 травня в розмірі 5 289,40 грн., –

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Рівненської районної державної адміністрації Рівненської області про стягнення невиплаченої щорічної разової допомоги до 5 травня в розмірі 5 289,40 грн.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2007 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2008 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2007 року –скасовано. Зобов’язано відповідача виплатити недоплачену щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2007 рік. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з судовим рішенням Управління праці та соціального захисту населення Рівненської районної державної адміністрації Рівненської області подало касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанцій та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено що, ОСОБА_1 є учасником бойових дій і має право на пільги, встановлені для ветеранів війни.

Суд апеляційної інстанції, вирішуючи спір, прийшов до помилкового висновку щодо закону, який підлягав застосуванню до даних правовідносин, тому його рішення підлягає скасуванню.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що для врегулювання спірних правовідносин у цій справі пріоритетними є норми Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , після визнання неконституційним положень ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", відповідно до якого виплати щорічної разової допомоги інвалідам війни З групи становить 300 грн., діє ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту", яка передбачає виплату позивачу щорічної разової допомоги в розмірі 7 мінімальних пенсій за віком, передбачених ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", а тому позивач має право на отримання виплати.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що такий висновок зроблений судом апеляційної інстанції з порушенням правил застосування норм матеріального права.

Частиною 5 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"передбачено, що учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п’яти мінімальних пенсій за віком.

Однак Законами України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) встановлено виплату цієї допомоги учасникам бойових дій в розмірі 300 грн.

Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня учасникам бойових дій та інвалідам війни. При цьому дія статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"на час виникнення спірних правовідносин була зупинена Законами України "Про Державний бюджет України на 2007 вік" (489-16) .

Однак, апеляційний суд, задовольняючи позов, не врахував вище зазначених норм матеріального права про зупинення дії норми, за якою позивач мав право на отримання допомоги в більшому розмірі. Тобто, суд застосував недіючу норму права.

Посилання суду на Рішення Конституційного Суду України №1-29/2007, якими визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними), деякі положення закону України "Про державний бюджет України на 207 рік" (489-16) , у тому числі і положення пункту 13 статті 71, яким зупинено на 2007 рік дію частини 5 статей 12, 13, 14 та 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"в частині визначення розміру виплати щорічної разової грошової допомоги колегія суддів вважає помилковим, оскільки це рішення було прийнято після закінчення строку проведення цієї допомоги. Тобто, на момент виплати щорічної допомоги (до 5 травня 2007 року) відповідач діяв відповідно до діючого законодавства.

Таким чином у відповідача відсутні правові підстави для здійснення такої виплати за 2007 рік відповідно до Закону від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ (3551-12) .

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим. Не дивлячись на це, апеляційний суд помилково скасував його.

Відповідно до ст. 225 КАС України рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись наведеним, ст.ст. 220, 221, 225, 230, 231 КАС України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Рівненської районної державної адміністрації Рівненської області задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2008 року скасувати, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2007 року залишити в силі.

постанова набирає чинності з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім із підстав, у строки та порядку, визначених ст.ст. 237 –239 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .