Про судову практику в справах про розірвання шлюбу

Згідно зі ст.51 Конституції України (888-09) сім'я перебуває під захистом держави і зміцнення її є одним з важливих завдань держави. Цій меті, зокрема, служить встановлений діючим законодавством судовий порядок розірвання шлюбу.

Вивчення судової практики у справах про розірвання шлюбу свідчить, що суди республіки в основному правильно вирішують справи даної категорії.

Разом з тим деякі суди недооцінюють виховного значення шлюборозлучних процесів і допускають спрощенство.

Нерідко в порушення ст.137 ЦПК України (1502-06) суди приймають позовні заяви, в яких не викладено обставин, якими позивач обгрунтовує свої вимоги про розірвання шлюбу, не зазначено докази, що стверджують позов, необхідні відомості про подружжя і дітей.

Деякі суди проявляють невиправдану поспішність у розгляді справ про розірвання шлюбу, інколи навіть порушуючи встановлені ст.91 ЦПК (1501-06) строки для вручення повістки про виклик до суду, формально ставляться до вимог закону про підготовку справи до судового розгляду, не з'ясовують на цій стадії процесу взаємовідносини сторін, мотиви, з яких ставиться питання про розірвання шлюбу, думку другого дружини по суті пред'явленого до нього позову.

Не завжди враховується значення особистої присутності подружжя в судовому засіданні для з'ясування причин, що викликали розлад в сім'ї, досягнення примирення між сторонами. Часто справи про розірвання шлюбу без достатніх до того підстав розглядаються в першому ж судовому засіданні у відсутності відповідача, а інколи й обох сторін. Окремі суди вирішують справи на підставі одержаної під час підготовки справи до судового розгляду письмової згоди відповідача на розірвання шлюбу без виклику його в судове засідання.

У багатьох випадках обставини справи і мотиви розлучення встановлюються лише на підставі пояснень подружжя без всебічного з'ясування і перевірки доказами, не вживається заходів до їх примирення.

Суди недостатньо практикують такий дійовий засіб усунення розладу взаємин подружжя, як відкладення слухання справи для примирення.

Мають місце випадки задоволення позовів, виходячи лише з необгрунтованого серйозними доказами небажання одного або обох дружин продовжувати шлюбні відносини. Допускаються помилки в розгляді у шлюборозлучному процесі майнових спорів.

У протоколах судових засідань нерідко відсутні необхідні дані про особу сторін, пояснення останніх викладаються занадто стисло і в загальних рисах, запис пояснень відповідачів інколи обмежується заявами про те, що вони не заперечують проти розлучення.

Обласні і Київський міський суди недостатньо здійснюють нагляд за діяльністю народних судів по розгляду справ про розірвання шлюбу.

Пленум Верховного Суду України ПОСТАНОВЛЯЄ:

1. Звернути увагу судів на необхідність рішучого усунення зазначених в даній постанові серйозних недоліків у практиці розгляду справ про розірвання шлюбу.

Виходячи з конституційного положення про державний захист сім'ї і вимог КпШС України (2006-07) , суди повинні підвищити ефективність запобіжно-виховної дії шлюборозлучних процесів і в своїй діяльності по розгляду справ про розірвання шлюбу всебічно сприяти дальшому зміцненню сім'ї.

2. При прийнятті позовних заяв про розірвання шлюбу судам слід відповідно до ст.137 ЦПК (1502-06) вимагати від позивачів повного викладення обставин, якими обгрунтовується позов, доказів, що підтверджують позовні вимоги. В заяві, зокрема, має бути зазначено рік народження кожного з подружжя, коли і де зареєстровано шлюб, мотиви розірвання шлюбу, чи є від шлюбу неповнолітні діти, їх прізвище, ім'я та по батькові, при кому з батьків вони знаходяться, чи заявляються інші вимоги, які можуть бути одночасно вирішені з позовом про розірвання шлюбу. До заяви додаються свідоцтво про реєстрацію шлюбу, копії свідоцтв про народження дітей, документи про заробіток і інші доходи подружжя, інші необхідні документи.

3. Судам необхідно виходити з того, що однією з найважливіших умов успішного виконання поставлених перед ними завдань є належна підготовка справ до судового розгляду. При її проведенні необхідно ретельно з'ясовувати взаємини сторін, мотиви, з яких ставиться питання про розірвання шлюбу, і вживати заходів до примирення подружжя. З цією метою суди зобов'язані в стадії підготовки справ до розгляду викликати (крім випадків, коли це неможливо) подружжя для проведення бесіди і з'ясування дійсних мотивів розлучення, можливих заперечень відповідача, доказів, якими можуть бути підтверджені позовні вимоги і заперечення, збирати в необхідних випадках такі докази за своєю ініціативою.

4. Звернути увагу судів на необхідність неухильного додержання правил статей 91 (1501-06) , 159, 172, 173 ЦПК України (1502-06) про повідомлення і участь сторін у судовому засіданні.

Справи про розірвання шлюбу, як правило, повинні розглядатися з участю обох дружин, у зв'язку з чим слід суворо додержувати закону про порядок виклику сторін у судове засідання. Подача заяви одним або обома дружинами з проханням про розгляд справи в їх відсутності не знімає з суду обов'язку викликати їх в судове засідання. Участь в справі представника дружини, що пред'явив позов про розлучення, не звільняє його самого від явки до суду.

5. Розглядаючи справу про розірвання шлюбу, суд згідно зі ст.15 ЦПК України (1501-06) і ст.40 КпШС України (2006-07) зобов'язаний, не обмежуючись поясненнями подружжя, вживати всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного з'ясування їх взаємин та інших обставин справи, а також вживати заходів до примирення подружжя.

Розірвання шлюбу може мати місце лише в тому разі, коли після застосування заходів до примирення суд на підставі всебічного дослідження матеріалів справи дійшов висновку, що сумісне життя подружжя і збереження сім'ї стали неможливими.

Тимчасовий розлад у сім'ї і конфлікти між дружинами, викликані випадковими причинами, а також необгрунтоване серйозними доказами небажання одного або обох дружин продовжувати шлюб не можуть вважатися достатніми підставами для розірвання шлюбу.

6. Роз'яснити судам, що передбачене ч.4 ст.176 ЦПК України (1502-06) відкладення справи строком до шести місяців має на меті сприяти примиренню подружжя. Тому воно може бути затосовано в будь-якій справі про розірвання шлюбу, крім випадків, коли за обставинами справи збереження шлюбу суперечитиме принципам загальнолюдської моралі.

Суд вирішує питання про необхідність відкладення справи після з'ясування в судовому засіданні обставин справи і з врахуванням відносин, які склалися між подружжям.

Призначивши подружжю строк для примирення, суд не позбавлений права повторно відкласти розгляд, якщо це може привести до їх примирення. При визначенні строку відкладення справи судам необхідно виходити з того, що тривалість його має сприяти примиренню подружжя і не може призводити до необгрунтованого затримання розгляду справи.

Не виключається й скорочення встановленого судом строку, якщо про це просять сторони і їх клопотання обумовлені поважними причинами. В зазначених випадках суд повинен винести мотивовану ухвалу.

Ухвали про відкладення справи для примирення подружжя і про скорочення строку оскарженню не підлягають, тому що вони не перешкоджають дальшому рухові справи.

Оскільки при визначенні строку для примирення подружжя суд не зупиняє провадження, а лише відкладає розгляд, після закінчення зазначеного строку справа призначається до розгляду без винесення ухвали про поновлення провадження.

При досягненні примирення подружжя провадження у справі закривається на підставі поданої позивачем (обома дружинами) заяви про відмову від позову. В разі, якщо після спливу наданого подружжю строку заява про закриття справи не надійшла і сторони у судове засідання не з'явилися, суд з врахуванням правил статей 172, 173 ЦПК України (1502-06) залишає позов без розгляду на підставі п.4 ст.2 ЦПК України (1501-06) .

7. В силу ст.42 КпШС України (2006-07) розірвання шлюбу з особами, засудженими за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менше трьох років, проводиться в органах загсу.

Виходячи із змісту статті, такий порядок встановлений щодо осіб, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі, тому розірвання шлюбу з особами, умовно засудженими до такої міри покарання (в тому числі з обов'язковим залученням засудженого до праці) або умовно звільненими з місць позбавлення волі, проводиться на загальних підставах відповідно: в судовому порядку за правилами ст.40 КпШС України або в органах загсу у випадках, передбачених ст.41 цього Кодексу. У такому ж порядку розглядаються і позови самих засуджених на строк не менше трьох років позбавлення волі.

8. Роз'яснити судам, що у випадках, передбачених ч.2 ст.42 КпШС України, позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений як дієздатним дружиною, так і опікуном дружини, який внаслідок душевного захворювання або недоумства визнаний недієздатним.

9. Розгляд у шлюборозлучному процесі позовів третіх осіб до подружжя про стягнення грошових сум, право на майно або його поділ, а також майнові спори подружжя, по яких до участі в справі повинні залучатись треті особи (наприклад, про виділ частки з майна селянського (фермерського) господарства або з іншої спільної, крім подружжя, власності), законом не передбачений. Не підлягає також розгляду в шлюборозлучному процесі позов одного з дружин про витребування особистого майна, за винятком випадків, коли воно включено до складу спільного майна, але інший з дружин цю обставину оспорює. Разом з тим не виключається можливість розгляду в такому процесі вимог одного з подружжя про визнання за ним права на певну частку паю або квартири, які є спільним сумісним майном подружжя, або присудження за ним грошової компенсації без поділу паю.

При постановленні рішення про відмову в позові про розірвання шлюбу, закриття провадження через відмову від позову або примирення подружжя, позови по спорах про дітей, стягнення аліментів та поділ майна, якщо вони заявлялися з додержанням передбачених ст.137 ЦПК України (1502-06) правил одночасно з позовом про розірвання шлюбу, а також помилково прийняті позови третіх осіб підлягають відповідно до ст.145 ЦПК України (1502-06) виділу із справи і розглядаються самостійно, на загальних підставах.

10. При відкладенні для примирення подружжя справи про розірвання шлюбу, в якій одночасно заявлені вимоги про стягнення аліментів, останні в цьому судовому засіданні не вирішуються по суті. Разом з тим, відкладаючи справу, суд повинен відповідно до ст.220 ЦПК України (1502-06) обміркувати питання про стягнення аліментів до постановлення рішення.

11. Роз'яснити судам, що за змістом ч.2 ст.38 КпШС України (2006-07) можливість порушити справу про розірвання шлюбу під час вагітності дружини і протягом одного року після народження дитини залежить виключно від її особистої згоди, незалежно від того, скільки часу минуло після фактичного припинення шлюбних відносин.

Така згода відповідно до ч.1 ст.137 ЦПК України має бути виражена в письмовій формі.

При недодержанні цих умов суддя відмовляє у прийнятті позовної заяви на підставі п.1 ст.136 ЦПК, а якщо вона була прийнята, суд закриває провадження у справі відповідно до п.1 ст.227 ЦПК України.

12. За заявою позивача згідно з ч.10 ст.126 ЦПК України (1502-06) позов про розірвання шлюбу може бути розглянутий у суді за місцем його проживання, якщо при ньому є неповнолітні діти або коли йому за станом здоров'я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача важко.

Питання про наявність підстав для задоволення такого прохання позивача може бути вирішено як судом (суддею) за місцем проживання позивача, так і судом (суддею) після прийняття справи до провадження судом за місцем проживання відповідача.

Відповідно до змісту ч.6 ст.197 КпШС України (2006-07) (в редакції Закону від 26 червня 1992 р.) за дорученням Верховного Суду України визначеним ним судом розглядаються справи про розірвання шлюбу між громадянами України, коли обидва з подружжя проживають за межами України.

13. Оскільки згідно із законом (статті 64 (1501-06) , 203 ЦПК України (1502-06) позовна заява про розірвання шлюбу оплачується державним митом позивачем, а при постановленні рішення про задоволення позову суд визначає суму, що підлягає стягненню з одного або з обох дружин у доход держави при видачі свідоцтва про розлучення, виплачене позивачем при подачі позовної заяви мито не повинно включатися до складу судових витрат. Мито, яким оплачені вимоги про поділ чи витребування майна, включається до зазначених витрат на загальних підставах.

14.

15. Оскільки примирення подружжя можливе і після набрання рішенням суду законної сили, суд вправі за їх письмовою заявою винести ухвалу про припинення провадження згідно зі ст.370 ЦПК України (1503-06) , якщо розлучення не зареєстровано в органах загсу.

16. При встановленні фактів аморальної поведінки подружжя в сім'ї, безвідповідального ставлення їх до обов'язків по вихованню дітей суди повинні виносити окремі ухвали для відповідного реагування.

17. Обласним, Київському міському судам і судовій колегії в цивільних справах Верховного Суду України посилити нагляд за діяльністю народних судів по розгляду справ про розірвання шлюбу.