розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Приморському районі міста Одеси на постанову Приморського районного суду міста Одеси від 10 березня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 12 липня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_4 до управління Пенсійного фонду України в Приморському районі міста Одеси про відновлення нарахування та виплату пенсії за віком, відшкодування моральної шкоди, –

У вересні 2005 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в Приморському районі міста Одеси про відновлення нарахування та виплату пенсії за віком, відшкодування моральної шкоди.

Постановою Приморського районного суду міста Одеси від 10 березня 2006 року, яка залишена без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 12 липня 2006 року, позов задоволено частково. Визнано дії управління Пенсійного фонду України в Приморському районі міста Одеси по припиненню нарахування та виплати ОСОБА_4 пенсії за віком неправомірними. Зобов’язано управління Пенсійного фонду України в Приморському районі міста Одеси відновити нарахування та виплату ОСОБА_4 пенсії за віком, починаючи з травня 1999 року. Зобов’язано управління Пенсійного фонду України в Приморському районі міста Одеси нарахувати на виплатити ОСОБА_4 пенсії за віком за період з травня 1999 року до часу вступу рішення суду першої інстанції в законну силу. Стягнуто з управління Пенсійного фонду України в Приморському районі міста Одеси на користь ОСОБА_4 моральну шкоду в розмірі 3 000 грн. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Приморського районного суду міста Одеси від 10 березня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 12 липня 2006 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а у справі ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши застосування судом норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що в грудні 1995 року відділом соціального забезпечення Жовтневого районного виконавчого комітету міста Одеси ОСОБА_4 нарахована та виплачувалась пенсія за віком. У квітні 1999 року філією Ощадного банку України №5323/08 було поновлено рахунок НОМЕР_1 у зв’язку з втратою ощадної книжки, на якій відділом соціального забезпечення проводились його пенсійні нарахування. З зазначеного часу пенсія позивачу з невідомих причин не виплачувалась.

В липні 2005 року ОСОБА_4 звернувся до управління Пенсійного фонду України в Приморському районі міста Одеси з заявою поновити нарахування та виплату йому пенсії з травня 1999 року, на що отримав відмову з посиланням на те, що він на обліку в управлінні не перебуває.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що пенсія позивачу з травня 1999 року не виплачувалась з вини органу, що призначає або виплачує пенсії, а тому має бути виплачена за минулий час без обмеження будь-яким строком. Оскільки з 2002 року функції з призначення і виплати пенсій органами праці та соціального захисту населення передані органам Пенсійного фонду України, то саме управління Пенсійного фонду України в Приморському районі міста Одеси зобов’язане нарахувати і виплатити позивачу пенсію за віком.

Крім того, суди дійшли висновку про те, що відповідач безпідставно позбавив позивача права на соціальну підтримку та соціальний захист протягом багатьох років, а тому задовольнив позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди в розмірі 3 000 грн.

Проте, з такими висновками судів погодитися не можна.

Відповідно до частини 3 статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення"від 05 листопада 1991 року (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.

Згідно зі статтею 92 зазначеного Закону громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються. Пенсії, призначені в Україні до виїзду на постійне проживання за кордон, виплачуються за 6 місяців наперед перед від'їздом за кордон. За час перебування цих громадян за кордоном виплачуються тільки пенсії, призначені внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання. Порядок переведення пенсій, призначених внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання, в інші країни визначається Кабінетом Міністрів України.

Однак, судами попередніх інстанцій не було з’ясовано де саме перебував ОСОБА_4 в період з квітня 1999 року по травень 2005 року, чи дійсно він виїжджав за кордон, про що вказується в позовній заяві, і чи було йому виплачено пенсію перед від'їздом.

Судами також не встановлено з яких причин відділом соціального забезпечення Жовтневого районного виконавчого комітету міста Одеси припинилась виплата пенсії позивачу та не залучено його до участі у справі.

Відповідно до пункту 2 "Порядку передачі функцій з призначення і виплати пенсій органами праці та соціального захисту населення органам Пенсійного фонду України", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2002 року №497 (497-2002-п) , передача функцій з призначення і виплати пенсій здійснюється органами праці та соціального захисту населення після проведення інвентаризації пенсійних справ та особистих рахунків.

09 липня 2003 року Верховною Радою України прийнято Закон України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) (набрав чинності з 01 січня 2004 року), який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Однак, судами не було досліджено та не дано жодної правової оцінки нормам зазначеного Закону, що регулюють питання поновлення та виплати пенсії особам у разі їх виїзду за кордон.

Крім цього, задовольнивши позов в частині стягнення моральної шкоди, судами не встановлено чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру позивачу, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Таким чином, оскільки, судами першої та апеляційної інстанцій, вказані аспекти справи досліджені належним чином не були, це, на думку судової колегії Вищого адміністративного суду України, унеможливлює визнання судових рішень законними та обґрунтованими в зазначеній частині у відповідності до припису статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

За таких обставин, рішення суду першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 160, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Приморському районі міста Одеси задовольнити частково.

Постанову Приморського районного суду міста Одеси від 10 березня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 12 липня 2006 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.