розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Північної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Кривому Розі Дніпропетровської області на постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 15.08.2006 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.01.2007 по справі № А 27/89

за позовом Криворізької квартирної експлуатаційної частини району м. Кривого Рогу

до Північної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Кривому Розі Дніпропетровської області

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, "

Криворізька квартирно-експлуатаційна частина району (далі –позивач) звернулась до суду із позовною заявою з уточненням позовних вимог про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 09.12.2005 № 0001772301/626/22561 Північної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Кривому Розі Дніпропетровської області (далі –МДПІ, відповідач) в частині визначення позивачу суми податкового зобов’язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: земельний податок з юридичних осіб у розмірі 127 565,67 грн.

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 15.08.2006, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.01.2007 по справі № А 27/89, позов задоволено. При цьому суди керувався тим, що податковий орган необґрунтовано визначив позивачу зобов’язання зі сплати земельного податку на підставі того, що згідно договору оренди частині будівель і споруд промислової зони військового містечка з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач, МДПІ, подав касаційну скаргу, де порушує питання скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій, з посиланням на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.

У поданих запереченнях на скаргу позивач підтримує судові рішення, а касаційну скаргу вважає необґрунтованою.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами позапланової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства позивачем за період з 01.08.2002 по 01.08.2005 податковим органом було складено Акт від 16.09.2006, в якому зазначено про допущене порушення позивачем ст. 5, ч. ч. 4, 5 ст. 12 Закону України від 03.07.1992 № 2535-ХІІ "Про плату за землю"(далі – Закон № 2535-ХІІ (2535-12) ).

Фактичною підставою для нарахування позивачу податкового зобов’язання з земельного податку слугував висновок МДПІ, викладений у акті перевірки, що об’єктом договору оренди частини промислового комплексу військового містечка № 51 від 20.05.1999 № 90/1999/ГоловКЕУ, укладеного між Виробничим об’єднанням "Лепса" (ПП "Інтер -Центр") (орендар) та Головним квартирно-експлуатаційне управлінням Міністерства оборони України (орендодавець), є земельна ділянка, загальна площа якої становить 30 856 м 2 . Промисловий комплекс військового містечка № 51 знаходиться на балансі позивача. Отже, позивач повинен нараховувати земельний податок не тільки на землю загальною площею 5 824,05 м 2, яка знаходяться під орендованими спорудами, а на загальну площу зданої в оренду територію, яка становить 30 856 м 2 .

На підставі зазначеного Акту перевірки податковим органом було ухвалено оскаржуване податкове повідомлення –рішення.

Аналізуючи договір від 20.05.1999 № 90/1999/ГоловКЕУ, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку, що предметом даного договору оренди була не земельна ділянка, а лише частина будівель та споруд.

Відносини, пов’язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України (2768-14) , Цивільним кодексом України (435-15) , Законом України "Про оренду землі" (161-14) , Законом України "Про плату за землю" (2535-12) .

Згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України "Про плату за землю", якщо підприємства, установи та організації, що користуються пільгами щодо земельного податку, мають у підпорядкуванні госпрозрахункові підприємства або здають у тимчасове користування (оренду) земельні ділянки, окремі будівлі або їх частини, податок за земельні ділянки, зайняті цими госпрозрахунковими підприємствами або будівлями (їх частинами), переданими в тимчасове користування, сплачується у встановлених розмірах на загальних підставах.

Відповідно до ч. 1 ст. 2, ст. 5 Закону України "Про плату за землю" використання землі в Україні є платним; плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель; об’єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди; суб’єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки; власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (ст. 13, ч. 1 ст. 15 вказаного Закону).

Згідно ч. 1 ст. 120, ч. 2 ст. 124 Земельного Кодексу України при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди; передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації; право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації; право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами; право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Враховуючи викладене та з огляду на те, що договір оренди земельної ділянки відповідно до вимог чинного законодавства не укладався, а позивач на загальних підставах подавав звітність до органу податкової служби та сплачував податок відповідно до положень ч. 5 ст. 12 Закону України "Про плату за землю", висновок судів першої та апеляційної інстанцій про визнання оскаржуваного податкового повідомлення-рішення недійсним –правильний і ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Таким чином ухвалені по справі судові рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена позиція скаржника є помилковою. Відповідно судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасуванню не підлягають, як такі, що винесено за вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Північної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Кривому Розі Дніпропетровської області залишити без задоволення .

Постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 15.08.2006 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.01.2007 по справі № А 27/89 залишити без змін.