провівши попередній розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до управління УМВС України у Вінницькій області про визнання недійсним рішення комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасником війни та бойових дій Управління МВС України і Вінницькій області за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Вінницької області від 12 січня 2007 року,

У серпні 2006 року позивач звернувся в суд із позовом до управління УМВС України у Вінницькій області про визнання недійсним рішення комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасником війни та бойових дій Управління МВС України у Вінницькій області. Свої вимоги мотивує тим, що 27.07.2006 року на адресу начальника УРП УМВС України була надіслана заява про визнання позивача учасником бойових дій. До заяви додані копії наказів Білгородської ССШМ МВС СРСР про те, що ОСОБА_1 в складі звідного загону БССШМ МВС СРСР з 06.03.1989 року по 13.06.1989 рік брав участь в охороні громадського порядку та виконанні спеціальних завдань в умовах надзвичайного стану при збройних конфліктах в особливому районі м. Кефані, Вірменської РСР. У серпні 2006 року комісія з питань розгляду матеріалів про визнання учасників війни та бойових дій Управління МВС України у Вінницькій області з урахуванням документів дійшла до висновку про неможливість визнати заявника учасником бойових дій.

Постановою Калиновського районного суду м. Вінниці від З листопада 2006 року позов задоволено.

Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, управління Міністерства внутрішніх справ України та комісія управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області з питань розгляду матеріалів про визнання учасників бойових дій звернулися зі скаргами до суду апеляційної інстанції щодо скасування зазначеного вище рішення.

Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 12 січня 2007 року апеляційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України та комісії управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області з питань розгляду матеріалів про визнання учасників бойових дій задоволено, постанову суду першої інстанції скасовано, відмовлено в задоволенні позову.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, залишивши в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Зі справи вбачається, що позивач в складі звідного загону Бєлгородської середньої спеціальної школи міліції МВС СРСР з 06.03.1989 року по 13.06.1989 року брав участь в охороні громадського порядку та виконанні спеціальних завдань в умовах надзвичайного стану при збройних конфліктах в особливому районі м. Кафана, Вірменської РСР. У зв’язку з цим позивач 27.07.2006 року звернувся до начальника УРП УМВС України у Вінницькій області із заявою про визнання його учасником бойових дій. Комісія з питань розгляду матеріалів про визнання учасників війни та 02 серпня 2006 року подану заяву, відмовила у визнанні позивача учасником бойових дій.

Ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції вірно керувався п.2 ст. 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", в якому зазначено, що до учасників бойових дій, в тому числі, належать особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, які за рішенням уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи в забезпеченні бойової діяльності військ (флотів).

Відповідно до п.2 постанови Кабінету Міністрів України № 63 від 08.02.1994 року "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (63-94-п) затверджено перелік держав, яким надавалася допомога за участю військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, і періодів бойових дій на їх території".

В цьому переліку держава –Вірменія, відсутня, та зазначено: інші країни після грудня 1979 року. Примітка до цього пункту роз’яснює, що Генеральним штабом Збройних Сил СРСР і після 1979 року направлялися військові фахівці в країни, на території яких велися бойові дії, але Генеральний штаб Збройних Сил України не володіє такою інформацією. Військовим фахівцям у таких випадках надавалися на підставі довідок 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про їх особисту участь у бойових діях.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що на території Вірменії в період 1988-1989 років бойові дії не проходили та дійшов обґрунтованого висновку про те, що рішення комісії управління МВС України у Вінницькій області з питань розгляду матеріалів про визнання учасником бойових дій від 02.08.2006 року прийняте на підставі, в межах її повноважень та у спосіб, передбачений законом.

З огляду на викладене, постанова суду апеляційної інстанції відповідає обставинам справи наданим доказам та нормам процесуального права.

Доводи касаційної скарги висновки суду не спростовують.

Підстав для перегляду судового рішення з мотивів, викладених в касаційні скарзі, не вбачається.

За правилами частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення-без змін.