розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщення суду справу за касаційною скаргою Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2008 року у справі № 22-а-2810/08 за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до державного підприємство "Макіїввугілля", третя особа - Макіївський міський центр зайнятості про стягнення суми, -

У серпні 2007 року Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося в суд з позовом до державного підприємство "Макіїввугілля", третя особа - Макіївський міський центр зайнятості про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання 4% нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2006 рік в розмірі 2702602 грн. та пені в розмірі 92239 грн. 70 коп..

Позивач заявлений позов обґрунтовував тим, що відповідач в порушення ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності

Справа № К-424/09 Доповідач: Леонтович К.Г.

інвалідів в Україні" не працевлаштував необхідну кількість інвалідів, а саме: не виконав нормативу по створенню за 2006 р. по працевлаштуванню інвалідів у кількості 200 робочих місць, тому повинен відповідати за порушення чинного законодавства.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2007 року позовні вимоги задоволені повністю, стягнуто з державного підприємства "Макіїввугілля" на користь Державного бюджету України адміністративно-господарські санкції в розмірі 2702604 грн. та пеню в розмірі 93239,70 грн..

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2008 року постанова суду першої інстанції скасована в задоволенні прозову відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до штату про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік ДП "Макіїввугля", середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу у відповідача становила 19537 осіб, середньорічна заробітна плата штатного працівника становила 13513,00 грн., працевлаштуванню інвалідів підлягало 4%, що становило 781 особа, тоді як відповідач працевлаштував лише 581, не працевлаштовані 200 інвалідів.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з тих обставин, відокремлені підрозділи відповідача не подавали уповноваженим органам звіти із зазначенням вакансій для працевлаштування інвалідів і не інформували відповідні служби зайнятості про створення робочих місць (вільних) для працевлаштування інвалідів.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи в задоволення позовних вимог послався на ті обставини, що заявлені до стягнення санкції є адміністративно-господарськими, відтак на них розповсюджуються загальні засади відповідальності учасників господарських відносин визначені у статтях 216- 218, 238, 241 Господарського кодексу України, системний аналіз яких посвідчує підставу сплати за наявності складу правопорушення, склад якого у межах спірних правовідносин позивачем не доведений.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду погоджується з наведеними висновками суду апеляційної інстанції.

Згідно ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця.

Як встановлено судами попередніх інстанцій відповідачем та його відокремленими підрозділами самостійно працевлаштовані 581 інвалід.

Відповідно до Акту відповідача на підприємстві не виконаний норматив щодо працевлаштування 200 інвалідів.

Згідно з ч.3 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За ст.ст.18, 18.1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) забезпечення прав інвалідів на працевлаштування здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Державна служба зайнятості здійснює пошук роботи для інвалідів.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Як видно з матеріалів справи, відповідач та його окремі підрозділи з метою виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, протягом 2006 року працевлаштували 581 інваліда.

Відповідно до Положення про робоче місце інваліда і порядок працевлаштування інваліда (314-95-п) робоче місце вважається створеним якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Таким чином, без наявності інваліда неможливо провести атестацію робочого місця для інваліда і виконати відповідний норматив.

Крім того, п.10 наведеного положення передбачає, що працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров’я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Так, згідно з п.9 Порядку перевірки для проведення перевірок підприємств, організацій громадських організацій інвалідів залучаються представники відповідних комісій з питань діяльності підприємств та організацій громадських організацій інвалідів.

За п.10 Порядку перевірки, у разі виявлення фактів невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів уповноважена посадова особа, яка проводила перевірку, складає протокол про адміністративне правопорушення, що є підставою для звернення до суду з позовом про стягнення адміністративно-господарських санкцій. Такий протокол не складався. Крім того, ставиться питання про стягнення адміністративно-господарських санкцій. Суд апеляційної інстанції прийшов до обґрунтованих висновків, що стягнення вказаних санкцій можливе за наявності правопорушення з доведеністю відповідної вини відповідача. Позивачем не доведена вина відповідача у вчиненні правопорушення.

Аналізуючи вищенаведені норми на відповідача покладається обов’язок по виділенню та створенню робочих місць, при цьому створення робочого місця можливе за наявності інваліда, а працевлаштуванням інвалідів, в тому числі займається і відповідач. За обставинами справи відповідач самостійно працевлаштував значну кількість інвалідів.

Таким чином, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що апеляційний суд прийшов до вірних висновків про відсутність підстав для стягнення адміністративно-господарських санкцій за недоведеністю правопорушення.

Враховуючи викладене, суд першої інстанцій дійшов до помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2006 році.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи

З урахуванням викладеного, судом апеляційної інстанцій винесене законне і обґрунтоване рішення, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

Касаційну скаргу Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України з підстав передбачених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.