Вищий адміністративний суд України у складі:

судді Костенка М.І. - головуючого, суддів Бившевої Л.І., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А., Шипуліної Т.М.,

при секретарі судового засідання: Гусєвій К.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Харківської об’єднаної державної податкової інспекції (далі –Харківська ОДПІ)

на постанову господарського суду Харківської області від 19.03.2007

та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 17.05.2007

у справі № АС-42/07-07 (22-а-2234/07)

за позовом науково-виробничого підприємства "Академія"товариства інвалідів Київського районі міста Харкова Всеукраїнської організації інвалідів "Союз організації інвалідів України"(далі –НВП "Академія")

до Харківської ОДПІ

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень та зобов’язання надати висновок.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

Позов (з урахуванням уточнення до нього) подано про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 08.08.2006 № 0001462310/0, від 18.09.2006 № 0001462310/1, від 08.08.2006 № 0001472310/0, від 18.09.2006 № 0001472310/1, № 00147231/2, від 21.09.2006 № 0001692310/0, № 0001692310/1, від 21.09.2006 № 0001702310/0, № 0001702310/1, від 17.11.2006 № 0001932310/0 та № 1922310/0, від 27.12.2006 № 0001472340/0 та № 0001482340/0, а також про зобов’язання Харківської ОДПІ надати висновок органу Держказначейства із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню, в розмірі 1 743 627 грн. протягом п’яти робочих днів, наступних за днем отримання рішення зі справи.

Постановою господарського суду Харківської області від 19.03.2007, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 17.05.2007, позов задоволено повністю. Ухвалені у справі рішення мотивовано тим, що до складу валових витрат включаються витрати на оренду основних фондів та витрати на оплату послуг сторонніх організацій, тоді як відповідачем не доведено порушення НВП "Академія"вимог Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) .

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України Харківська ОДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові акти та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. В обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, зокрема, про фактичне виготовлення спірної продукції сторонніми особами. Так, за висновком Харківської ОДПІ, у позивача відсутні необхідні дозволи на виробництво такої продукції, до того ж аналіз технологічного процесу виготовлення відповідного товару, кількість задіяних на виробництві працівників та термін виготовлення продукції спростовують твердження позивача про самостійне виробництво ним таких товарів. Наведене, за посиланням Харківської ОДПІ, виключає правомірність застосування позивачем пільги в порядку підпункту 6.2.8 пункту 6.2 статті 6 Закону України "Про податок на додану вартість".

У судове засідання представники сторін не з’явились.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, надання правової оцінки обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо правомірності застосування позивачем як громадською організацією інвалідів пільги відповідно до підпункту 6.2.8 пункту 6.2 статті 6 Закону України "Про податок на додану вартість".

За змістом названої норми Закону за нульовою ставкою оподатковуються операції з поставки товарів (крім підакцизних товарів) та послуг (крім грального і лотерейного бізнесу та послуг з поставки підакцизних товарів, отриманих у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління, інших цивільно-правових договорів, що уповноважують такого комісіонера здійснювати поставку товарів від імені та за дорученням комітента без передання права власності на такі товари), що безпосередньо виготовляються підприємствами та організаціями громадських організацій інвалідів, які засновані громадськими організаціями інвалідів і є їх власністю, де кількість інвалідів, які мають там основне місце роботи, становить протягом попереднього звітного періоду не менше 50 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу, і за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить протягом звітного періоду не менше 25 відсотків суми загальних витрат на оплату праці, що відносяться до складу валових витрат виробництва.

Безпосереднім вважається виготовлення товарів, внаслідок якого сума витрат, понесених на переробку (обробку, інші види перетворення) сировини, комплектуючих, складових частин, інших покупних товарів, які використовуються у виготовленні таких товарів, становить не менше 8 відсотків продажної ціни таких виготовлених товарів.

Судовими інстанціями як основний мотив для задоволення позову зазначено правомірність включення до складу валових витрат підприємства витрат на оплату оренди обладнання та послуг сторонніх осіб.

Разом з тим, наявні у матеріалах справи копії договорів про надання послуг можуть бути доказом фактичного виготовлення продукції сторонніми особами за договорами підряду.

Так, відповідно до частин першої, другої статті 827 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Отже, виготовлення товару підрядником за договором підряду не підпадає під визначення безпосереднього виготовлення товару у розумінні підпункту 6.2.8 пункту 6.2 статті 6 Закону України "Про податок на додану вартість".

Однак суди не надали жодної правової оцінки названим договорам, не проаналізували їх зміст та на підставі цього не з’ясували обсяг фактичної участі підрядників у виготовленні кінцевої продукції за цими договорами.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 цього пункту в тій самій редакції не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Слід зазначити, що про необґрунтованість податкової вигоди (зокрема, у формі бюджетного відшкодування) можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин, як-от:

неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна та обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів;

відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів тощо;

здійснення операцій з товаром, що не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податку у документах обліку.

Однак судами не було оцінено наявні у матеріалах справи докази, а саме - акти обстеження нежитлових приміщень та додані до них фотографічні матеріали, які можуть свідчити про відсутність виробництва в орендованих цехах позивача (а.с. 54-68, т. 3), протоколи допитів свідків (працівників позивача), які спростовують факт їх участі у виробництві продукції (а.с. 93-98, т.3); судами також не перевірено доводи податкового органу про неможливість здійснювати позивачем виробництва спірних товарів з огляду на відсутність необхідних для такого виробництва дозвільних документів, а також об’єктивної можливості виготовити зазначену позивачем кількість товару у вказаний строк з огляду на технологічний процес виготовлення такого товару.

Відтак ухвалені у справі судові рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, оскільки постановлені без дотримання судами першої та апеляційної інстанцій вимог статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України (2747-15) ) щодо офіційного з’ясування всіх обставин у справі.

Згідно ж з частинами четвертою та п’ятою цієї статті суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Відповідно до частин другої, третьої статті 159 КАС України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим –ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

За таких обставин ухвалені у справі рішення підлягають скасуванню як такі, що не відповідають вимогам статті 159 КАС України, а справа –направленню на новий розгляд.

Під час нового розгляду суду слід врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, встановити дійсні права і обов'язки сторін, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

З урахуванням наведеного Вищий адміністративний суд України не приймає відмову позивача від адміністративного позову в даній справі, викладену у заяві від 04.03.2008 № 904.

Адже за змістом частини четвертої статті 112 КАС суд не приймає відмови від адміністративного позову, визнання адміністративного позову і продовжує розгляд адміністративної справи, якщо ці дії позивача або відповідача суперечать закону чи порушують чиї-небудь права, свободи або інтереси.

В даному випадку невідповідність судових рішень нормам матеріального чи процесуального права виключає їх законність, а відтак і можливість закриття провадження у справі у зв’язку з відмовою позивача від позову.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 223, 227, 230, 231 КАС України, Вищий адміністративний суд України

1. Касаційну скаргу Харківської об’єднаної державної податкової інспекції задовольнити.

2. Постанову господарського суду Харківської області від 19.03.2007 та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 17.05.2007 у справі № АС-42/07-07 (22-а-55/2007) скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом 1 місяця з дня виявлення цих обставин.