Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Брайка А.І.

Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2008

у справі №АС-41/523-06

за позовом Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова

до 1.Суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_1

2.Приватного підприємства "Форум"

про визнання угоди недійсною

Державна податкова інспекція у Ленінському районі м. Харкова (далі по тексту позивач, ДПІ у Ленінському районі м. Харкова) звернулась до Господарського суду Харківської області з позовом до Суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_1 (далі по тексту –відповідач 1, СПД ОСОБА_1), Приватного підприємства "Форум"(далі по тексту –відповідач 2, ПП "Форум") про визнання угоди недійсною, укладеною на підставі договору перевезення вантажів від 15.12.2003 №03/08/03 між СПД ОСОБА_1 та ПП "Форум", та стягнути в дохід держави все одержане відповідачами за оскаржуваною угодою.

Постановою Господарського суду Харківської області від 12.07.2007, позовні вимоги задоволено повністю.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2008 скасовано постанову Господарського суду Харківської області від 12.07.2007 та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволені позовних вимог.

В касаційній скарзі ДПІ у Ленінському районі м. Харкова посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2008 та залишити в силі рішення першої інстанції.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, що касаційна скарга ДПІ у Ленінському районі м. Харкова підлягає частковому задоволенню, з огляду на слідуюче.

Судами встановлено, що 15.12.2003 між відповідачами був укладений договір перевезення вантажів №03/08/03, загальна вартість виконаних робіт складає 19292,00 грн. у тому числі податок на додану вартість у сумі 3298,5 грн.

Вказаний договір було виконано відповідачами в повному обсязі, про що свідчать податкові накладні №25 від 30.12.2003, №9 від 29.02.2004, №10 від 31.03.2004.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що отримавши оплату по наведеній угоді готівкою, ПП "Форум" не будучи платником податку на додану вартість не нарахувало та не сплатило до бюджету податкове зобов’язання з податку на додану вартість, в той же час СПД ОСОБА_1 нарахувала собі податковий кредит від цієї операції з отриманням права на відшкодування зазначеної суми податку на додану вартість з бюджету. Таким чином, суд дійшов до висновку, що при укладанні договору перевезення вантажів від 15.12.2003 №03/08/03, в діях відповідачів просліджується умисел на укладання угоди з метою приховування доходів від оподаткування (недекларування та несплата зазначеного у податкові накладній податку на додану вартість другим відповідачем та його віднесення до податкового кредиту та декларування першим відповідачем), тобто угода укладена в умовах незаконного характеру діяльності суб’єктів господарювання і суперечить інтересам держави і суспільства.

Також судом встановлено, що рішенням Кіровського районного суду м. Донецька від 21.10.2002 визнано недійсними з моменту реєстрації установчі документи ПП "Форум"та свідоцтво платника податку на додану вартість №07933787, видане 26.03.2001 - визнано недійсним з моменту видачі.

Суд апеляційної інстанції не погодився із зазначеним висновком з тих причин, що визнання недійсним установчих документів, свідоцтва платника податку на додану вартість ПП "Форум не є підставою для визнання спірної угоди такої, що укладена з метою суперечною інтересам держави та суспільства.

Судом апеляційної інстанції зазначено, що на момент укладання угоди і на час розгляду справи в суді ПП "Форум"перебувало в Єдиному державному реєстрі, на час укладання угоди мало свідоцтво платника податку на додану вартість.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині застосування наслідків, передбачених статтею 208 Господарського Кодексу України, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивачем не доведено наявності у відповідачів умислу на укладення спірної угоди з метою суперечною інтересам держави і суспільства. Також суд вірно вказав на те, що підстави для визнання недійсним господарського зобов’язання СПД ОСОБА_1 та ПП "Форум", яке виникло на підставі правочину, укладеного згідно з договором від 15.12.2003 №03/08/03, а також стягнення в дохід держави з відповідачів все одержане (належне їм) по угоді не наведено.

Однак, вирішуючи питання щодо визнання спірного договору недійсним, судом апеляційної інстанції не враховано того, що вимоги про визнання недійсною угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не можуть бути предметом позову, а тому колегія суддів доходить висновку про наявність таких підстав для закриття провадження у справі в цій частині.

На обґрунтування позову Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова послалась на статті 207, 208 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін –у разі виконання зобов’язання обома сторонами –в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов’язанням, а в разі виконання зобов’язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, –нікчемним. Як зазначено у частині 2 статті 215 цього Кодексу визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Тому позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов’язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10 Закону України від 04.12.1990 № 509-XII "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Відповідно до статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд закриває провадження у ній.

З урахуванням викладеного, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання господарського зобов’язання недійсним із закриттям провадження у справі в цій частині, а в решті судові рішення необхідно залишити без змін.

Крім того, колегія суддів зазначає, що згідно 250 Господарського кодексу України (436-15) адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб’єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб’єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Отже, оскільки позивач подав адміністративний позов до господарського суду лише 06.12.2006, тобто майже через 3 роки після укладення відповідачами спірної угоди, колегія суддів вважає, що позивачем порушено строки, передбачені статтею 250 Господарського кодексу України щодо застосування до відповідачів адміністративно-господарських санкцій.

З огляду на зазначене та керуючись статтями 157, 222, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2008 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання господарського зобов’язання недійсним скасувати із закриттям провадження у справі в цій частині.

В решті постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2008 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та не підлягає оскарженню, крім як з підстав, в порядку та строки, передбаченими статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.