розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Центрально-Міському районі м. Макіївки на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2009 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2009 року у справі №2-а-31696/08/0570 за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Центрально-Міському районі м. Макіївки про визнання неправомірними дій та зобов’язання здійснити перерахунок пенсії, -

У листопаді 2008 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Центрально-Міському районі м. Макіївки, в якому просила визнати дії відповідача протиправними, зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Центрально-Міському районі м. Макіївки провести перерахунок пенсії та установити відповідно до ст.ст. 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"розмір державної пенсії з розрахунку не менше 6 мінімальних пенсій за віком і додаткової пенсії в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком, з проведенням доплати недоотриманих сум з 01 жовтня 2008 року.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Центрально-Міському районі м. Макіївки як особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи і відноситься до першої категорії таких постраждалих, так як є інвалідом третьої групи, тому користується правами та пільгами, передбаченими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) . Однак відповідач не проводить зазначені виплати у визначеному Законом розмірі.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2009 року, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати зазначені вище судові рішення, як такі, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

З 1 січня 2004 року набрав чинності Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року (1058-15) № 1058-4, який відповідно до його преамбули визначає принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.

Абзацом другим преамбули цього Закону передбачено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону. Частиною З статті 4 даного Закону передбачено, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення.

Право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг визначене статтею 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачка є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням робіт із ліквідації наслідків аварії, її визнано інвалідом 3 групи, що підтверджується посвідченням НОМЕР_1.

Положеннями статті 14 Закону № 796-ХІІ позивачку віднесено до першої категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Розділ 8 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) передбачає правила призначення та виплати пенсій і компенсацій особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4. Стаття 49 цього розділу визначає пенсії особам, віднесеним до вказаних категорій у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Стаття 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"передбачає, що особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у відповідних розмірах, зокрема інвалідам 3 групи - 50 відсотків мінімальної пенсії за віком. Виплата зазначеної пенсії відповідно до статті 53 даного Закону здійснюється повністю незалежно від заробітку, пенсії чи іншого доходу.

Нормами статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"визначені підстави та умови призначення державних пенсій особам, віднесеним до категорії 1 та у зв'язку з втратою годувальника. Зазначені норми розповсюджуються на позивача як віднесеного до категорії 1.

Згідно частини третьої ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"обчислення і призначення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсія у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи із заробітку за межами зони відчуження провадиться на загальних підставах відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) .

Частина четверта статті 54 цього Закону передбачає, що в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчим по 3 групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком.

Відповідно до частини третьої статті 67 Закону № 796-ХІІ, яка набрала чинності 31 жовтня 2006 року, у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до статті 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до 1, 2, 3, 4 категорій, та розмір щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень, дає Закон України "Про прожитковий мінімум"від 15 липня 1999 року (966-14) № 966-14, а також Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 5 жовтня 2000 року № 2017-Ш (2017-14) , згідно статті 1 якого прожитковий мінімум використовується для визначення, у тому числі мінімального розміру пенсії за віком, який відповідно до статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Частиною 3 статті 4 даного Закону (в редакції Закону № 2505-4 (2505-15) від 25 березня 2005 і діє з 31 березня 2005 року) передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Статтею 58 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" затверджений на 2008 рік прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 470 гривень, з 1 квітня - 481 гривня, з 1 липня - 482 гривні, з 1 жовтня - 498 гривень .

Конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право па пенсійне забезпечення, передбачені статтями І, З, частиною 2 статті 6. статтею 8. частиною 2 статті 19, статтями 22, 23, частиною 1 статті 24 Конституції України, набуте у сфері пенсійного забезпечення, не може бути скасоване, звужене. Правовою гарантією забезпечення державою даного права є виконання прийнятих на себе зобов'язань, виходячи з положень принципу верховенства права, закріпленого як статтею 8 Конституції України, так і статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему (про що, зокрема, зазначено у рішенні № 8-рп/2005 (v008p710-05) від 11 жовтня 2005 року по справі № 1 -21/2005, а також у рішенні № 6-рп (v0a6p710-07) від 09.07.2007 року), пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України відокремлюють печі категорії громадян України, то потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них зокрема. належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.

Однак, п. 28 розділу II Закону України 28.12.2007 р. № 107-УІ "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) були внесені зміни, у тому числі, до ст.ст. 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", та встановлено розмір щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, для інвалідів 3 групи - 15 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Розмір пенсії для інвалідів 3 групи - учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - 180 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп (v010p710-08) від 22.05.2008 року, положення п. 28 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) визнані такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними).

Відповідно до вимог 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Відповідно до частини першої статті 50 Закону № 796-ХІІ особам, віднесеним до категорії 1, які є інвалідами 3 групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком.

Згідно з частиною четвертою статті 54 Закону № 796-ХІІ в усіх випадках розмір пенсій для інвалідів 3 групи, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 6 мінімальних пенсій за віком.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акту Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, судами попередніх інстанцій зроблено правильний висновок, що при визначенні позивачеві розміру державної та додаткової пенсій застосуванню підлягають частина перша статті 50 та частина четверта статті 54 Закону № 796-ХІІ, а не постанова Кабінету Міністрів України від 3 січня 2002 року № 1 "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету" (1-2002-п) , яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

Посилання відповідача на частину п’яту статті 54 Закону № 796-ХІІ, якою передбачено, що порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України, оскільки надання законодавцем такого права Кабінету Міністрів України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених цим же Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону, в тому числі й інших законів, якими встановлено розміри мінімальної пенсії за віком.

Зі статей 50 та 54 Закону № 796-ХІІ випливає, що під час визначення розміру пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

Аналіз зазначеної норми, яка є імперативною, свідчить, що підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму, і цей перерахунок здійснюється з дня встановлення цього мінімуму.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму.

Колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, обґрунтовано визнав протиправною відмову відповідача щодо проведення перерахунку державної пенсії і додаткової пенсії у відповідності до ст.ст. 49, 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", та правильно зобов’язав відповідача здійснити в 2008 році нарахування позивачеві названих пенсій з врахуванням наведених вище розмірів, починаючи з 1 жовтня 2008 року.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді заяви неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно ч.3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Центрально-Міському районі м. Макіївки відхилити, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2009 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2009 року –залишити без змін.