розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Золочівському районі Львівської області на постанову господарського суду Львівської області від 19 серпня 2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2009 року у справі №2/1748-22/387а за позовом Управління Пенсійного фонду України в Золочівському районі Львівської області до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Золочівському районі Львівської області про спонукання до вчинення дій,

У листопаді 2006 року Управління Пенсійного фонду України в Золочівському районі звернулось до суду з позовом, в якому просило зобов’язати Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Золочівському районі включити до акту звірки виплачену допомогу на поховання інваліда ОСОБА_1, в сумі 308,70грн.

Постановою господарського суду Львівської області від 19 серпня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2009 року, в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати зазначені вище судові рішення, як такі, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Статтею 1 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР "Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі – Закон № 16/98-ВР (16/98-ВР) ) встановлено, що загальнообов'язкове державне соціальне страхування –це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Відповідно до статті 4 цього Закону в Україні залежно від страхового випадку є такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування: пенсійне страхування; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття; інші види страхування, передбачені законами України. Відносини, що виникають за зазначеними у частині першій цієї статті видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, регулюються окремими законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

У статті 25 Закону № 16/98-ВР перелічені види соціальних послуг і матеріального забезпечення за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням. Усі види страхування, крім медичного, включають в себе допомогу на поховання. Так, зокрема, до пенсійного страхування входить допомога на поховання пенсіонерів; до страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, –допомога на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві); до страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання –допомога на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

У статті 21 Закону України від 23.09.1999 р. № 1105-XIV "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (далі – Закон № 1105-XIV (1105-14) ) визначено соціальні послуги та виплати, які здійснюються та відшкодовуються Фондом . Так, у разі настання страхового випадку він у встановленому законом порядку повинен, зокрема, своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я або в разі його смерті, виплачувати відповідні кошти йому або особам, які перебували на його утриманні; організовувати поховання померлого, відшкодовувати вартість пов’язаних з цим ритуальних послуг відповідно до місцевих умов.

Відповідно до частини 8 статті 34 Закону № 1105-XIV у разі смерті потерпілого від нещасного випадку або професійного захворювання витрати на його поховання несе Фонд згідно з порядком, визначеним Кабінетом Міністрів України.

Порядок проведення витрат на поховання у разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання (далі –Порядок), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2001 року № 826 (826-2001-п) , регулює питання відшкодування Фондом таких витрат страхувальнику або сім'ї застрахованого, чи іншій особі, яка здійснювала поховання потерпілого, на організацію поховання та пов'язаних з цим ритуальних послуг. Витрати на поховання провадяться у разі смерті потерпілого, що настала за обставин, за яких настає страховий випадок державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, перелік яких наведено Кабінетом Міністрів України (пункт 2 Порядку). Організація поховання працівника, який загинув на виробництві або помер у лікарні під час лікування отриманої на виробництві травми, проводиться страхувальником (пункт 5 Порядку).

Згідно з абзацом 2 частини 9 статті 34 Закону № 1105-XIV у разі смерті потерпілого, який одержував страхові виплати і не працював, розмір відшкодування шкоди особам, зазначеним у статті 33 цього Закону, визначається виходячи із суми щомісячних страхових виплат і пенсії, які одержував потерпілий на день його смерті, з відповідним коригуванням щомісячних страхових виплат згідно із статтею 29 цього Закону. Причинний зв’язок смерті потерпілого з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я має підтверджуватися висновками відповідних медичних закладів.

Аналіз норм Закону № 1105-XIV (1105-14) , який визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві осіб, та зазначеного вище Порядку, затвердженого на виконання частини 8 статті 34 цього Закону, дає підстави вважати, що Фонд зобов’язаний відшкодовувати виплачені іншими страховиками суми допомоги на поховання лише тих осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, тобто за умови наявності причинного зв’язку їх смерті з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я.

Слід зазначити, що положення пункту 4 Порядку відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов’язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв’язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України та Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 4 березня 2003 року № 5-4/4, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16 травня 2003 року № 376/7697 (z0376-03) , яким зобов’язано Фонд відшкодовувати Пенсійному фонду витрати на допомогу на поховання сім’ї померлого або особі, яка здійснила поховання особи, котра отримувала пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, суперечить положенням Закону № 1105-XIV (1105-14) . Так, зокрема, стаття 21 цього Закону пов’язує виникнення такого обов’язку у Фонду зі смертю працівника, а не з отриманням померлим, який не працював, зазначеної вище пенсії.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що доказів на підтвердження причинного зв’язку смерті гр.ОСОБА_2 з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я Управління ПФУ не надало.

За таких обставин судами попередніх інстанцій зроблено правильний висновок про відсутність правових підстав для відшкодування понесених витрат на поховання інваліда за рахунок Відділення Фонду, тому позовні вимоги є необґрунтованими.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді заяви неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно ч.3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Золочівському районі Львівської області відхилити, а постанову господарського суду Львівської області від 19 серпня 2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2009 року - залишити без змін.