Товариство з обмеженою відповідальністю "Спецавтотехніка Центр" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси про скасування податкового повідомлення-рішення №0000312370/0 від 12.03.2007 року, яким товариству визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 201010,00 грн. та застосовано штрафні санкції у сумі 100505,00 грн.

Постановою Господарського суду Одеської області від 18.05.2007 року (суддя Петрова В.С.), залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2007 року (судова колегія у складі: головуючий суддя – Бітова А.І, судді –Золотнікова О.С., Милосердний М.М.), позов задоволено.

Задоволення позову судами першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано тим, що видані ТОВ "Ларош"та ТОВ "КТ Хизис"податкові накладні є належним доказом правомірності формування позивачем податкового кредиту з ПДВ.

Не погодившись з вказаними судовими рішеннями, ДПІ у Приморському районі м. Одеси подала касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник посилається на ту обставину, що судами попередніх інстанцій при вирішенні спору було невірно застосовано положення пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість, п.п. 2, 5, 18 "Порядку заповнення податкової накладної", затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 року №165 (z0233-97) .

Позивач надав заперечення на касаційну скаргу, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення.

Відповідно до ч. 1 та. ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені у судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковою інспекцією було проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань взаєморозрахунків з ТОВ "КТ Хизис"за квітень, липень 2006 року, з ТОВ "Ларош"за жовтень-листопад 2005 року, березень 2006 року та з ТОВ "Будівельний світ"за липень-жовтень 2006 року.

Перевіркою, зокрема, встановлено порушення позивачем пп. 7.2.4 п. 7.2, пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7, п .9.6 ст. 9, п. 10.3 ст. 10 Закону України "Про податок на додану вартість", оскільки підприємством неправомірно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ згідно податкових накладних, виданих ТОВ "Ларош"та ТОВ "КТ Хизис". Контролюючим органом такий висновок зроблено на підставі того, що згідно рішень Приморського районного суду м. Одеси від 22.12.2006 року було визнано недійсними статут ТОВ "Ларош"та ТОВ "КТ Хизис", а також свідоцтва платника ПДВ цих товариств з моменту видачі: з 12.10.2005 року та з 29.03.2006 року відповідно.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що у даному випадку у контролюючого органу не було підстав для визначення позивачу податкового зобовязання з податку на додану вартість, враховуючи наступне.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ "Ларош"та ТОВ "КТ Хизис". До складу податкового кредиту за квітень, липень 2006 року позивачем включена сума у розмірі 109561,23 грн., визначена у податкових накладних, виданих ТОВ "КТ Хизис", та за жовтень-листопад 2005 року, березень 2006 року сума у розмірі 92276,19 грн., визначена у податкових накладних, виданих ТОВ "Ларош". Спірні суми податку на додану вартість сплачені позивачем в ціні придбаного товару.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Під час розгляду справи встановлено, що на момент здійснення перевірки податковий кредит позивача по господарським операціям з ТОВ "КТ Хизис"та ТОВ "Ларош"був підтверджений податковими накладними, які мали всі необхідні реквізити, передбачені Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) .

Відповідно до приписів пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"підставою для відповідальності платника податку є лише відсутність податкових накладних на момент перевірки такого платника податку. Таких обставин податковим органом встановлено не було.

Крім того, як правильно враховано судами попередніх інстанцій, визнання недійсними установчих документів юридичної особи та свідоцтва платника податку на додану вартість саме по собі не тягне за собою недійсність податкових накладних, виданих з моменту державної реєстрації такої особи та отримання свідоцтва платника податку на додану вартість і до моменту скасування свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ (тим більше, що станом на момент видачі податкових накладних контрагенти позивача були зареєстровані органами ДПС у встановленому законодавством порядку в якості платників податку на додану вартість та мали відповідні свідоцтва), та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.

Отже, встановлені у справі фактичні обставини не дають підстав вважати, що позивач неправомірно відніс до складу податкового кредиту суми ПДВ по господарським операціям з ТОВ "Ларош"та ТОВ "КТ Хизис", у зв’язку з чим висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідають правильному застосуванню норм матеріального права.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Одеської області від 18.05.2007 року у справі №15/97-07-2184А та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2007 року у справі №22а-1091/2007 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

за участю представників:
позивача:	Ровкової С.В.