Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Свердловську Луганської області

на постанову Господарського суду Луганської області від 12.02.2007 року

та ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 23.04.2007 року

у справі №10/683ад(9/116)

за позовом Спільного підприємства з іспанським інвестором "Інтерсплав"

до 1. Головного управління Державного казначейства України Луганської області,

2. Управління Державного казначейства України у м. Свердловську Луганської області,

3. Державної податкової інспекції у м. Свердловську Луганської області

про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість,

Постановою Господарського суду Луганської області від 12.02.2007 року (суддя Палей О.С.), залишеною без змін ухвалою Луганського апеляційного господарського суду від 23.04.2007 року (судова колегія у складі: головуючий суддя –Іноземцева Л.В., судді –Бородіна Л.І., Якушенко Р.Є.), задоволено позовні вимоги Спільного підприємства з іспанським інвестором "Інтерсплав": стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача бюжетну заборгованість з податку на додану вартість у сумі 626251,00 грн. по декларації за грудень 2004 року та 3335,43 грн. процентів, нарахованих на суму бюджетної заборгованості, за період з 01.03.2005 року по 18.05.2005 року.

Задоволення позову судами попередніх інстанцій мотивовано відсутністю правового зв’язку між правом позивача на отримання суми бюджетного відшкодування та виконанням обов’язку щодо перерахування до бюджету суми податку його постачальниками в ланцюгу поставок товарів.

Вважаючи, що постанова Господарського суду Луганської області від 12.02.2007 року та ухвала Луганського апеляційного господарського суду від 23.04.2007 року були прийняті з порушенням п. 1.8 ст. 1, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", Державна податкова інспекція у м. Свердловську Луганської області звернулася до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу не надав.

Представники позивача, відповідачів - ГУ ДКУ Луганської області, УДК України у м. Свердловську Луганської області –у судове засідання не з’явилися, про причини неявки суд не повідомили, хоча про час та місце судового засідання повідомлені належним чином. Представник ДПІ у м. Свердловську Луганської області у судовому засіданні вимоги касаційної скарги підтримав.

Відповідно до частини 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що фактичними обставинами, які зумовили звернення до суду, стало те, що 20.01.2005 року позивач подав до ДПІ у м. Свердловську Луганської області податкову декларацію з податку на додану вартість та розрахунок експортного відшкодування за грудень 2004 року. За даними поданої декларації у грудні 2004 року різниця між сумою податкового кредиту та податкових зобов’язань мала від’ємне значення та становила 3412987,00 грн., з яких 626251,00 грн. –сума бюджетного відшкодування, що залишилася невідшкодованою на момент звернення до суду. Заперечуючи проти здійснення бюджетного відшкодування податку на додану вартість, відповідач обгрунтовував свої заперечення тим, що у спірному періоді, за який підприємством було заявлено вимоги про стягнення бюджетної заборгованості, податковим органом було встановлено відсутність факту надмірної сплати до бюджету сум податку на додану вартість. Такий висновок зроблено з посиланням на листи контролюючих органів, якими повідомлено, що контрагенти постачальника позивача мають ознаки фіктивності (щодо ПП "Легія порушено справу про банкрутство, ПП "Імекс Трейд" визнано банкрутом та ліквідовано, ПП ОСОБА_1 знято з обліку з 01.02.2005 року, а засновники ТОВ "Вєрона Миколаїв", ТОВ "Адлер Миколаїв"мали тимчасові посвідчення громадян України та не мали реєстрації у МВС України).

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, які встановили, що наведені докази не можуть впливати на право платника податку отримати суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, зважаючи на наступне.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.4.5 цієї статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

За змістом наведених норм наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту.

Обставини щодо фактичності здійснення позивачем господарських операцій з придбання товарів (послуг) відповідачем спростовані не були. Крім того, порушень у питанні достовірності визначення сум податкового кредиту за грудень 2004 року виявлено не було, що підтверджується довідкою відповідача від 08.02.2005 року №56/232/05820201. А відтак сума податкового кредиту у розмірі 3605098,16 грн. була правомірно врахована платником податку при визначенні суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо неправомірності дій органу державної податкової служби, якими платнику податків відмовлено у наданні податкової вигоди, зокрема, бюджетного відшкодування, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Обставини, наведені відповідачем, знаходяться поза межами вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Інші статті цього Закону, так само як і інших законів, не ставлять в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб’єктом господарювання.

Вимога пункту 1.8 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість"щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові, стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Між тим, досліджені судами попередніх інстанцій платіжні доручення давали судам підстави для висновку про сплату позивачем сум податку в ціні придбання товарів своїм постачальникам.

За наведених обставин, контролюючий орган не мав жодних правових підстав відмовляти у наданні бюджтеного відшкодування, з огляду на що висновок про задоволення позовних вимог про стягнення бюжетної заборгованості з податку на додану вартість у сумі 626251,00 грн. по декларації за грудень 2004 року та 3335,43 грн. процентів, нарахованих на суму бюджетної заборгованості, відповідає правильному застосуванню пп. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Наведене спростовує доводи касаційної скарги про невідповідність оскаржуваних судових рішень нормам матеріального та процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Свердловську Луганської області залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Луганської області від 12.02.2007 року та ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 23.04.2007 року у справі №10/683ад(9/116) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.