Згідно з ч. 3 ст. 11 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Більше того, відповідно до вимог частин 2 і 3 ст. 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації, які не можуть бути скасовані чи призупинені без їх рівноцінної заміни. Нормативно-правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними.
Згідно з ч. 3 ст. 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" пенсія обчислюється з розміру грошового забезпечення за останньою штатною посадою перед звільненням, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством. Вищезазначене положення відтворене також у п. 6 постанови Пленуму ВСУ від 15.04.2005 р. № 4 "Про окремі питання застосування судами України законодавства про пенсійне забезпечення військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб)". Проте згідно з п. 2.6 рекомендацій ВАСУ від 23.08.2007 р. №07.2-10/1 "Про деякі питання практики розгляду справ, пов'язаних з перерахунком пенсій деяким категоріям осіб публічної служби та науковим (науково-педагогічним) працівникам" при визначенні пенсії додаткові види грошового забезпечення враховуються з середньомісячної їх суми за 24 або 60 календарних місяців.
Такі суперечливі рекомендації при неухильному їх дотриманні судами нижчих інстанцій наперед прирікають їх на прийняття судових рішень, що порушуватимуть норми ч. 3 ст. 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
У п. 3.2 мотивувальної частини Рішення від 09.07.2007 р. №6-рп/2007 КСУ вказав, що, незважаючи на попередні його рішення (дійсно, вражає не стільки їх перелік, скільки нехтування ними з боку представників інших гілок влади, зокрема законодавчої), ревізія законами про Державний бюджет України пільг, компенсацій і гарантій, яку започатковано у 1995 році, набула системного характеру.
Згідно з ч. 2 ст. 40 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" для обчислення пенсій особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб", до грошового забезпечення враховуються відповідні оклади за посадою, військовим званням, процентна надбавка за вислугу років у розмірах, встановлених за останньою штатною посадою перед звільненням, а також щомісячні додаткові види грошового забезпечення та премії в розмірі, що визначаються за 24 останні календарні місяці служби підряд перед звільненням у порядку, встановленому п. 7 постанови КМУ від 17.07.1992 р. №393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" (далі — постанова КМУ №393-1992). При цьому при обчисленні пенсій у розрахунок грошового забезпечення не включаються щомісячні надбавки (доплати), встановлені особам, які мають право на пенсію за вислугу років згідно із законодавством і залишені за їх згодою та в інтересах справи на службі. Закон України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" та "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" були встановлені аналогічні положення.
Наразі правова позиція Харківського апеляційного адміністративного суду полягає в тому, що згідно із Законом України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" була зупинена на 2006 р. дія ч. 3 ст. 43 Закону України від 09.04.1992 р. №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, та деяких інших осіб" (у редакції Закону від 15.06.2004 р. №1769-ІV). Проте Закон України №3591-IV від 04.04.2006 р. "Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців", який набрав чинності 29.04.2006 р., було викладено в новій редакції, зокрема, назву Закону від 09.04.1992 р. №2262-ХІІ і ч. 3 ст. 43 цього Закону. Зазначена редакція діяла до 31.12.2006 р., тобто до припинення її дії на 2007 р. Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік".
Тому, оскільки ч. 3 ст. 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (у редакції Закону №3591-IV від 04.04.2006 р.) набрала чинності вже після прийняття Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік", яким зупинялась дія її попередньої редакції, то позовні вимоги щодо перерахунку пенсії з грошового забезпечення за останньою штатною посадою перед звільненням підлягають задоволенню, проте лише за позовами тих осіб, які звільнились з військової служби в період з 29.04.2006 р. по 31.12.2006 р.
Так, ухвалою від 13.02.2008 р. у справі №22-а-519/08 за позовом звільненої 06.12.2006 р. з військової служби особи до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Управління СБУ в Полтавській області про визнання протиправним рішення про призначення пенсії у меншому розмірі та зобов'язання здійснити перерахунок пенсії, апеляційна скарга відповідача була залишена без задоволення, а постанова Ленінського районного суду м. Полтави від 16.08.2007 р. про задоволення позовних вимог в повному обсязі — без змін.
Така позиція не позбавлена певних вад. Згідно з п. 2 постанови Пленуму ВСУ від 01.11.1996 р. №9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції та в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції та не суперечить їй.
Тому апеляційний суд при розгляді вказаної справи мав би оцінити на відповідність Конституції положення ч. 2 ст. 40 та п. 30 ст. 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік", якими була зупинена на 2006 р. дія ч. 3 ст. 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, та деяких інших осіб" і був звужений розмір грошового забезпечення, з якого обчислюється пенсія, а не обмежуватись лише фіксацією хронології змін у законодавстві, що регламентує спірні правовідносини.
У іншій справі №22-а-5093/08 за позовом звільненої 12.09.2007 р. з військової служби особи до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання нечинним рішення та зобов'язання вчинити певні дії, постановою від 04.08.2008 р. суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу відповідача задовольнив, постанову Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 29.05.2008 р. скасував та відмовив у задоволенні позовних вимог.
Колегія суддів апеляційного суду не погодилась з такими висновками суду першої інстанції, який, задовольняючи позов, виходив з того, що рішення відповідача при призначенні пенсії позивачу з урахуванням вимог Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", постанови КМУ №393-1992 є неправомірним, оскільки положення зазначеної постанови суперечать вимогам Закону Украни "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", який щодо неї має вищу юридичну силу, а положення Закону Украни "Про Державний бюджет України на 2007 рік" не відповідають вимогам ст. 22 Конституції України, оскільки зупиняє дію положень Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та тим самим звужує обсяг прав, передбачених цим Законом, а тому вимоги позивача про визнання нечинним рішення відповідача про призначення пенсії є законним та обґрунтованим і підлягають задоволенню.
На думку апеляційного суду, ст. 37 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" чітко регулює питання перерахунку та призначення пенсій пенсіонерам силових відомств. Наведена норма неконституційною не визнана, тому згідно зі ст. 68 Конституції України є обов'язковою до виконання, а відповідно до розділу ХІІ Конституції України визнання неконституційності законів є виключною компетенцією КСУ. Крім цього, п. 2.6 рекомендацій ВАСУ від 23.08.2007 р. за №07.2-10/1 чітко передбачає, що при визначенні пенсії основні види грошового забезпечення враховуються в установленому розмірі за останньою штатною посадою перед звільненням, а додаткові види грошового забезпечення враховуються із середньомісячної їх суми за 24 або 60 календарних місяців.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що призначення пенсії відбувалось відповідно до норм чинного законодавства.
Коментарі, як кажуть, зайві. Аналіз постанови у наведеній справі дає підстави з деякою мірою впевненості стверджувати, що була допущена помилка і скасовано обґрунтоване судове рішення, прийняте з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підставами для такого висновку є правові позиції КСУ, не прийняті до уваги судом при ухваленні постанови:
"Закон про Держбюджет є основним фінансовим документом держави. Через своє спеціальне призначення цей закон не повинен регулювати відносини в інших сферах суспільного життя. Конституція України не надає закону про Держбюджет вищої юридичної сили стосовно інших законів. Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві і як наслідок — скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина" (п. 5.4 мотивувальної частини Рішення КСУ від 22.05.2008 р. №10-рп/2008);
"У такому випадку законом про Державний бюджет України припиняється на певний строк правове регулювання відносин у сфері соціального захисту, зупиняється дія механізму реалізації конституційних соціально-економічних прав громадян, що призводить до обмеження права на соціальний захист. Систематичне зупинення законами про Державний бюджет України дії чинних законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій фактично скасовує їх дію" (п. 3.1 мотивувальної частини Рішення КСУ від 09.07.2007 р. №6-рп/2007).
Європейський суд з прав людини (далі — Європейський суд) при застосуванні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) виробив принцип ефективності, в основі якого покладена ідея, що "Конвенція гарантує не теоретичні та ілюзорні права, а права, які є ефективними та практичними" (п. 25 рішення у справі Airey v. Ireland (09.11.1979).
"З огляду на ст. 6 слід пам'ятати про важливість принципу, згідно з яким "правосуддя не просто має здійснюватися; повинно бути видно, що воно здійснюється" (п. 81 рішення у справі Campbell and Fells v. the United Kingdom (28.06.1984). "У правовій системі України, де фізична особа не має права індивідуального звернення до Конституційного Суду України, національні суди мають досліджувати питання відповідності нормативних актів Конституції і, якщо існує сумнів, звертатися з клопотанням про відкриття конституційного провадження" (п. 24 рішення у справі Pronina v. Ukraine (18.07.2006).
З огляду на це суд апеляційної інстанції у розглянутих справах був зобов'язаний, враховуючи відсутність у національній правовій системі права індивідуального звернення до Конституційного Суду України з конституційною скаргою, дослідити відповідність ст. 37 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" вимогам Конституції України та перевірити пропорційність запровадженого ними втручання у законне право військовослужбовців на отримання пенсії, обчисленої з розміру грошового забезпечення за останньою штатною посадою перед звільненням згідно з вимогами ч. 3 ст. 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (у редакції Закону №3591-IV від 04.04.2006 р.). А покладена в основу судових рішень суду апеляційної інстанції проста констатація, що ст. 37 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" не була визнана неконституційною, без належної оцінки на відповідність її вимогам Конституції України не є ефективним здійсненням правосуддя, як того вимагають від України позитивні зобов'язання, взяті нею за ст. 6 Конвенції.
Держава продовжує брати на себе підвищені соціальні зобов'язання, не підтверджені достатніми коштами, порушуючи при цьому права інших отримувачів соціальної допомоги, зокрема, військовослужбовців.
За відсутності реальних правових гарантій ефективного захисту від скасування, звуження або іншого порушення права на пенсію за вислугу років, військовослужбовцям, які, маючи таке право, залишається продовжувати військову службу, постійно побоюючись втрати цього права чи його обмеження. Це дуже виснажує морально.
Автор: Микола ШКІРЯ