розглянувши в попередньому розгляді справу за касаційною скаргою Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову господарського суду Тернопільської області від 11 липня 2006 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 23 листопада 2006 року у справі №2-218-2737 за позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до відкритого акціонерного товариства "Тернопільміськгаз" про стягнення штрафних санкцій, -

У червні 2006 року Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом до ВАТ "Тернопільміськгаз" про стягнення штрафних санкцій у сумі 63544,38 грн. за незайняті інвалідами робочі місця в 2005 році та пені у розмірі 1190,69грн. за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.

Постановою господарського суду Тернопільської області від 11 липня 2006 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 23 листопада 2006 року, в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу ВАТ "Тернопільміськгаз" просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення, як законні та обґрунтовані, без змін.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (надалі - Закон) - для підприємств, установ і організацій, незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.

Частина друга ст. 19 Закону України покладає відповідальність за незабезпечення наведених нормативів на керівників відповідних підприємств. Підприємства (об'єднання), установи і організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом (частина перша ст. 20 Закону).

Механізм сплати штрафних санкцій, передбачених ст. 20 Закону, визначено Порядком сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 року №1767 (1767-2001-п) {далі - Порядок), відповідно до п. 4 якого підприємства сплачують штрафні санкції самостійно в доход державного бюджету не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним. Суми штрафних санкцій визначаються в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом (п.5 Порядку).

Штрафні санкції за нестворені робочі місця для інвалідів відповідно до п. З ст. 9 Бюджетного кодексу України відносяться до неподаткових надходжень доходів Державного бюджету України і за змістом п. 11 Порядку у разі їх несплати підприємствами в установлений термін - стягуються в примусовому порядку.

Згідно п. п. 3.3.3. Інструкції із статистики чисельності працівників, зайнятих в народному господарстві, середньооблікова чисельність штатних працівників за період з початку року ( у тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумування середньооблікової чисельності працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно та ділення одержаної суми на кількість місяців за період з початку року.

Згідно змісту Листів Держкомстату № 6-2-7/230 від 21.10.2002 року та Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва № 6538 від 12.11.2003 року, у разі отримання при розрахунку не цілого значення показника необхідно заокруглювати його за загальними правилами арифметики до цілого значення.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, відповідно до поданого ВАТ "Тернопільміськгаз" звіту форми №10—ПІ середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу станом на 2005 рік склала 313 осіб, а середньооблікова чисельність працюючих інвалідів на даному підприємстві - 7 осіб, при нормативі встановленому в 13 осіб (а.с.5).

Листом за вих. №3379 від 22.12.2004 року (а.с.19) відповідач повідомив позивача та Тернопільський міський центр зайнятості про створення 5-ти робочих місць для інвалідів 3-ої групи, а саме слюсар 2-го розряду по ремонту і експлуатації газового обладнання внутрішньо будинкової служби в кількості двох робочих місць, слюсар 2-го розряду з експлуатації і ремонту газового обладнання служби обліку газу в кількості двох робочих місць, слюсар 2-го розряду з експлуатації і ремонту підземних газопроводів в кількості одного робочого місця.

В листі Тернопільського міського центру зайнятості за вих. № 07/2081 від 21.11.2006 року (а.с.81) вказано, що ВАТ "Тернопільміськгаз" 04.01.2005 року подано до міського центру зайнятості звіт форми №3-ПН про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів визначених професій в кількості п'яти робочих місць, і крім цього вказано, що такі звіти останній подавав щомісячно станом на 28 число до 29.12.2005 року, а також зазначено що 11.07.2005 року відповідачем подана інформація (звіт №3-ПН) про наявність вільного робочого місця для працевлаштування інваліда на посаду контролера газового господарства. На цю посаду за направленням міського центру зайнятості працевлаштовано інваліда.

В Положенні "Про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інваліда", затвердженим КМУ від 03.05.1995 року № 314 визначено, що робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда (пункт 1). Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інваліда відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (пункт 3).

Згідно з пунктом 5 Положення "Про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів", підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до пункту 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів визначено, що підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інваліда.

Відповідно до абзацу 8 пункту 2.1 Інструкції щодо заповнення державної статистичної звітності за формою №3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках" і № 4ПН "Звіт про вивільнення працівників", затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 06 липня 1998 року за № 244 (z0464-98) та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 липня 1998 року за №464/2904 (z0464-98) (втратила чинність 1 січня 2006 року), у графі 4 (з графи 2) проставляється наявність вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні, встановленої місцевими державними адміністраціями відповідно до ст. 5 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про зайнятість населення", для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також для пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів. Наявність вільних робочих місць (вакантних посад) зазначається щодо кожної категорії громадян окремо під відповідними шифрами . Інваліди в графі 4 (з графи 2) державної статистичної звітності за формою №3-ПН зазначаються під шифром 14.

Частиною першою ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів.

На підприємство Закон покладає обов'язок створити (пристосувати), атестувати належним чином робочі місця для працевлаштування інвалідів та повідомити про це органи перелічені в ч. 1 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", а ті, в свою чергу, зобов'язані направити підприємству на працевлаштування інвалідів.

Відповідно до вищезазначеного, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування. Такий обов'язок покладено на органи, перелічені в ч. 1 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

За таких обставин суди дійшли правильного висновку про те що ВАТ "Тернопільміськгаз" вжито всіх передбачених законодавством заходів по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005 році, а тому вірно визначено, що на останнього не може бути покладена відповідальність, передбачена ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", а також вірно зазначили, що в діях відповідача відсутній склад господарського правопорушення, тому відповідно і безпідставним є нарахування позивачем, відповідно до ст.20 Закону, пені за порушення термінів сплати адміністративно - господарських санкцій.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують та не дають підстав вважати, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права.

Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч.3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відхилити, а постанову господарського суду Тернопільської області від 11 липня 2006 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 23 листопада 2006 року - залишити без змін.