Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді - Арсірія Р.О., суддів: Кузьменка В.А., Донця В.А., при секретарі судового засідання - Поліщук О.А. вирішив адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства праці та соціальної політики України про визнання незаконним окремого пункту нормативно-правового акта.

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання незаконним п. 13 Типового положення (взірцевого) про відділення соціальної допомоги вдома, затвердженого наказом Міністерства соціального захисту населення України від 01.04.97 N 44 (z0442-97) "Про затвердження типових положень (взірцевих) про територіальний центр соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян і про відділення соціальної допомоги вдома" з моменту його видання.

Позов мотивовано тим, що відповідач не наділений повноваженнями встановлювати тариф від одержуваної пенсії за отримання соціальної послуги, а також, що оскаржуваний акт (z0442-97) встановлює нерівність громадян при сплаті за отриману соціальну послугу.

Відповідач проти задоволення позову заперечував, посилаючись на те, що оскаржуваний нормативно-правовий акт (z0442-97) прийнятий в межах наданих відповідачу повноважень та відповідно до Закону України "Про соціальні послуги" (966-15) , тому просив суд в позові відмовити.

За результатами розгляду документів і матеріалів поданих сторонами, пояснень їхніх представників Окружний адміністративний суд м. Києва

Як вбачається з позовних матеріалів, приводом для звернення позивача до суду став Акт Контрольно-ревізійного управління у Дніпропетровській області "Про результати ревізії фінансово-господарської діяльності Петриківського районного територіального центру соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян за період з 01.01.2005 по 31.12.2008 р." від 10.02.2009 N 420-24-1. Під час перевірки встановлено втрати можливих доходів за спеціальним фондом (платні послуги) в розмірі 136227,63 грн., які настали внаслідок бездіяльності керівника та порушення вимог п. 13 Типового положення (взірцевого) про відділення соціальної допомоги вдома, затвердженого наказом Міністерства соціального захисту населення України від 1 квітня 1997 р. N 44 (z0442-97) .

На підставі Акта перевірки від 10.02.2009 N 420-24-1 прокурором Петриківського району порушено кримінальну справу відносно службових осіб Петриківського районного територіального центру соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян за фактом зловживання службовим становищем, що потягло за собою тяжкі наслідки, за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України (2341-14) .

Вказані обставини перевірки та наявність кримінальної справи позивач пов'язує з оскаржуваним пунктом Типового положення (z0442-97) .

Відповідно до п. 13 Типового (взірцевого) про відділення соціальної допомоги вдома, затвердженого наказом Міністерства соціального захисту населення України від 1 квітня 1997 р. N 44 (z0442-97) , в окремих випадках відділення може приймати на обслуговування непрацездатних громадян, які мають працездатних дітей або родичів, які відповідно до чинного законодавства зобов'язані їх утримувати, але з поважних причин не мають можливості здійснювати за ними догляд (проживають в іншому населеному пункті або окремо, і за станом здоров'я або через територіальну віддаленість не можуть надавати допомогу батькам, знаходяться у відрядженні, на лікуванні та ін.). У таких випадках непрацездатні громадяни, які отримують пенсію в мінімальних розмірах, обслуговуються безплатно, а ті з них, які отримують пенсію у розмірі більшому від мінімального, вносять плату в розмірі 5 відсотків від одержуваної пенсії.

Кошти, що надійдуть від платного обслуговування, направляються на розвиток відділень соціальної допомоги вдома та забезпечення потреб малозабезпечених громадян понад виділені з цією метою асигнування.

Невідповідність оскаржуваного позивачем пункту Типового положення (z0442-97) позивач обґрунтовує тим, що встановлення плати за надану соціальну послугу в розмірі 5% розміру одержуваної пенсії порушує ст. 21 та 24 Конституції України (254к/96-ВР) та принцип рівності громадян. Крім того, позивач зазначила, що жоден нормативно-правовий акт не уповноважував відповідача на встановлення такого розміру плати за соціальну послугу.

Порядок надання соціальних послуг врегульовано Законом України "Про соціальні послуги" (966-15) .

Відповідно до ст. 7 цього Закону (966-15) соціальні послуги можуть надаватися як за плату, так і безоплатно.

Безоплатні соціальні послуги державними та комунальними суб'єктами в обсягах, визначених державними стандартами соціального обслуговування, надаються: громадянам, які не здатні до самообслуговування у зв'язку з похилим віком, хворобою, інвалідністю і не мають рідних, які повинні забезпечити їм догляд і допомогу; громадянам, які знаходяться у складній життєвій ситуації у зв'язку з безробіттям і зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, стихійними лихами, катастрофами, які є біженцями внаслідок збройних та міжетнічних конфліктів, якщо середньомісячний сукупний дохід цих осіб нижче встановленого прожиткового мінімуму; дітям та молоді, які знаходяться у складній життєвій ситуації у зв'язку з інвалідністю, хворобою, сирітством, безпритульністю, малозабезпеченістю, конфліктами і жорстоким ставленням у сім'ї.

Вичерпний перелік соціальних послуг (12-2004-п) , умови їх надання та порядок регулювання тарифів їх оплати встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про соціальні послуги" (966-15) для отримання соціальних послуг, що надаються державними та комунальними суб'єктами, особа, яка їх потребує, має звернутися з письмовою заявою до місцевого органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Для отримання соціальних послуг, що надаються недержавними суб'єктами, особа, яка їх потребує, звертається до відповідного суб'єкта, що їх надає.

У разі якщо особа, яка потребує соціальних послуг, за віком або станом здоров'я неспроможна самостійно прийняти рішення про необхідність їх надання, таке рішення може прийняти опікун чи піклувальник, органи опіки та піклування відповідно до законодавства.

Згідно зі ст. 10 цього Закону (966-15) при одержанні соціальних послуг громадяни мають право на: поважливе і гуманне ставлення з боку суб'єктів, що надають соціальні послуги; вибір установи та закладу, а також форми соціального обслуговування; інформацію щодо своїх прав, обов'язків та умов надання соціальних послуг; згоду на соціальні послуги; відмову від соціальних послуг; конфіденційність інформації особистого характеру, що стала відомою суб'єкту, який надає соціальні послуги; захист своїх прав і законних інтересів, у тому числі в судовому порядку.

Одним із джерел фінансування соціальних послуг є плата за соціальні послуги - ст. 14 зазначеного Закону (966-15) .

Згідно з п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 9 квітня 2005 р. N 268 (268-2005-п) , якою затверджено Порядок регулювання тарифів на платні соціальні послуги (268-2005-п) , механізм регулювання тарифів на платні соціальні послуги застосовується державними та комунальними підприємствами, установами і закладами соціального обслуговування, юридичними особами, створеними відповідно до законодавства, які не мають на меті отримання прибутку (далі - юридичні особи), фізичними особами, які надають платні соціальні послуги.

Зважаючи на це, відповідач не мав права встановлювати тариф за надання соціальних послуг споживачам соціальних послуг.

Згідно з висновком Міністерства юстиції України від 17 червня 2009 року N 2/95 (v2_95323-09) наказ (z0442-97) , яким затверджено Типове положення (взірцевого) про відділення соціальної допомоги вдома (z0442-97) з 31 липня 2009 року виключено з державного реєстру нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, а згідно з наказом Міністерства юстиції України від 22 червня 2009 року N 1101/5 (v1101323-09) рішення про державну реєстрацію цього наказу (z0442-97) скасовано.

Відповідно до п. 18 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 р. N 731 (731-92-п) , скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта проводиться органом державної реєстрації, про що повідомляється орган, що його видав, із зазначенням конкретних причин скасування.

Пунктами 19 - 20 цього Положення (731-92-п) передбачено, що нормативно-правовий акт, рішення про державну реєстрацію якого скасовано, виключається з державного реєстру через 15 днів після прийняття рішення про скасування його державної реєстрації, а у разі оскарження цього рішення - з дня отримання органом державної реєстрації позитивного висновку за результатами розгляду скарги.

Рішення про скасування державної реєстрації нормативно-правового акта підлягає опублікуванню.

Нормативно-правовий акт, виключений з державного реєстру, підлягає скасуванню органом, що його прийняв, протягом 5 днів з дня отримання повідомлення про виключення з державного реєстру.

Копія відповідного розпорядчого документа направляється до органу державної реєстрації протягом 2 днів з дня скасування нормативно-правового акта.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією (254к/96-ВР) чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Звернення з позовом про визнання зазначеного пункту нормативного акта (z0442-97) незаконним, є засобом захисту права позивача, яка діяла відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України (254к/96-ВР) та, на думку контролюючих і правоохоронних органів, мала забезпечувати під загрозою кримінального покарання на підставі цього нормативного акта надходження коштів до бюджету від пенсіонерів за встановленим тарифом.

Відповідно до ч. 2 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Відповідно до Типового положення (z0442-97) , суб'єктами правовідносин, що ним регулюються, є відділення соціальної допомоги вдома (підрозділ управління соціального захисту населення районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації, або ж підрозділ територіального центру соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян, призначений для надання соціально-побутової допомоги одиноким непрацездатним громадянам та інвалідам в домашніх умовах) та пенсіонери, одинокі непрацездатні громадяни та інваліди.

Позивач, як керівник відділення соціальної допомоги вдома, є суб'єктом правовідносин, що регулювалися оскаржуваним нею нормативно-правовим актом.

Відповідно до ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 8 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) суд може визнати нормативно-правовий акт незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 цього Кодексу (2747-15) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом встановлено, що оскаржуваний позивачем акт в частині п. 13 (z0442-97) не відповідав з моменту прийняття вимогам п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 9 квітня 2005 р. N 268 (268-2005-п) та ч. 3 ст. 2 цього Кодексу (2747-15) .

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 69 - 71, 94, 160 - 165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , Окружний адміністративний суд міста Києва

Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати незаконним (протиправним) пункт 13 Типового положення (взірцевого) про відділення соціальної допомоги вдома, затвердженого наказом Міністерства соціального захисту населення України від 1 квітня 1997 року N 44 (z0442-97) "Про затвердження Типових положень (взірцевих) про територіальний центр соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян і про відділення соціальної допомоги вдома", з моменту його видання.

Судові витрати в сумі 3,40 грн. присудити на користь ОСОБА_1 за рахунок Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) , якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 КАС України (2747-15) , шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.