за позовом ОСОБА_1 до Оноківської сільської ради Закарпатської області та виконавчого комітету цієї ради за участі третьої особи на стороні відповідачів Кеслер Чілли Томашівни про визнання недійсним рішення виконкому Оноківської сільської ради № 3 від 25 січня 2005 року, відшкодування майнової та моральної шкоди, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_2 - представника ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 15 червня 2006 року,

У вересні 2005 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Оноківської сільської ради та Виконавчого комітету цієї ради, в якому просив визнати недійсним рішення виконкому Оноківської сільської ради № 3 від 25 січня 2005 року та стягнути з відповідачів матеріальну та моральну шкоду.

Вимоги обґрунтовував тим, що Виконавчим комітетом Оноківської сільської ради 25 січня 2005 року було прийнято рішення №3, яким дозволено оформлення права власності на новозбудоване нерухоме майно, будівництво якого не було завершено. Вважав, що відповідач порушив норми чинного законодавства, оскільки приймати рішення та видавати Свідоцтво про право власності на будинок до завершення його будівництва законодавством не передбачено. Крім того, звертав увагу суду, що будівництво будинку проводив особисто позивач, за власні кошти, а свідоцтво про право власності видано на власника цієї земельної ділянки ОСОБА_3 (доньку позивача).

Просив визнати незаконним рішення виконкому Оноківської сільської ради № 3 від 25 січня 2005 року, скасувати Свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане Оноківською сільською радою 11 лютого 2005 року, та стягнути матеріальну та моральну шкоду.

Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області 17 березня 2006 року позов частково задоволено. Рішення Виконавчого комітету Оноківської сільської ради від 25 січня 2005 року №3 визнано неправомірним, Свідоцтво про право власності на нерухоме майно серія ЯЯЯ № 048456 від 11 лютого 2005 року скасовано, відшкодовано майнову шкоду у розмірі 16 743 гривень.

Постановою Апеляційного суду Закарпатської області апеляційну скаргу задоволено, постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 березня 2006 року скасовано та в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

У касаційній скарзі представник позивача, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У запереченнях на касаційну скаргу відповідач та третя особа просять суд залишити в силі рішення суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 1987 року земельна ділянка розмірами 0,06 га., на якій споруджено садовий будиночок, знаходилася у користуванні ОСОБА_3, яку залучено судом до справи в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідачів.

В 1993 році ОСОБА_3 приватизувала цю ділянку, що й посвідчує їі право власності на земельну ділянку відповідно вимог статей 125, 126 Земельного кодексу України.

Зі змісту нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_1 (позивача по справі) від 22 вересня 1997 року вбачається, що ОСОБА_3 по відношенню до ОСОБА_1 невиконаних зобов' язань та інших невиконаних боргів не має.

Згідно статті 375 Цивільного кодексу України лише власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, здійснювати перебудову й набуває право власності на зведене ним (а не іншими особами) нерухоме майно, та за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних норм і правил.

З інвентарної справи № 433, заведеної Ужгородським районним Державним підприємством технічної інвентаризації вбачається, що ОСОБА_3 була одноособовим власником садового будинку до продажу його громадянину ОСОБА_4

Ця обставина стверджується також і заявою позивача ОСОБА_1, в якій він зазначив, що з 1990 року земельна ділянка на якій побудовано будинок належить його доньці ОСОБА_3

Належних правовстановлюючих документів на право володіння земельною ділянкою та садовим будинком в садівничому товаристві "Зірниця" ОСОБА_1 суду не представив, а матеріали справи таких доказів не містять.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що право власності на спірну земельну ділянку та на садовий будинок не є предметом спору по цій справі.

З огляду на викладене, правильним є висновок апеляційного суду про те, що оскаржувані рішення та дії відповідачів є правомірними та жодним чином не порушують будь-які права та охоронювані законом інтереси позивача ОСОБА_1 Відповідачі приймаючи відповідні рішення про оформлення за ОСОБА_3 право власності на садовий будинок порушень закону не допустили, оскільки Оноківська сільська ради та виконком цієї ради діяли в межах своїх повноважень, передбаченими нормами чинного законодавства України.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

За таких обставин суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судового рішення, підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_2 як представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 15 червня 2006 року в цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена за винятковими обставинами до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.