розглянувши у попередньому розгляді касаційну скаргу Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 26.09.2006р. у справі за позовом Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Сільськогосподарського ВАТ "Яришів" про стягнення штрафних санкцій, -

Доповідач Фадєєва Н.М.

Вінницьким обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів заявлено позов до СВАТ "Птахо комплекс "Яришів" про стягнення 5000 грн. штрафних санкцій – за не створення у 2004р. 2-х робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Постановою господарського суду Вінницької області від 13.12.2005р. позовні вимоги задоволені.

Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 26.09.2006р. апеляційна скарга задоволена, постанова господарського суду Вінницької області від 12.12.2005р. скасована, ухвалене нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 26.09.2006р., Вінницьке обласне відділення ФСЗІ звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить скасувати постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 26.09.2006р., залишити в силі постанову господарського суду Вінницької області від 13.12.2005р., посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що для підприємств, установ і організацій незалежно власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисел працюючих, а якщо працює від 15 до 20 чоловік - у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом.

Зі статистичної звітності відповідача вбачається, що загальна чисельність працюючих на СВАТ "Птахокомплекс" Яришів" у 2004 році становила 53 особи. З урахуванням цієї чисельності норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної чисельності працюючих для відповідача становить 2 робочих місця.

Згідно Звіту відповідача про працевлаштування інвалідів у 2004 році на підприємстві не було працевлаштовано працівників - інвалідів.

Відповідно до ч.8 ст. 69 Господарського Кодексу України передбачено, що підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування неповнолітніх, інвалідів, інших категорій громадян, які потребують соціального захисту. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.

Частиною 1 ст. 20 вказаного Закону передбачено, що підприємство (об'єднання), установи і організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

При цьому ч. 1 ст. 18 вказаного Закону та п.10 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 №314 (314-95-п) передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Згідно з пунктом 5 вказаного Положення передбачено, що підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів. А пунктом 14 Положення визначено, що підприємства, зокрема, у межах доведеного нормативу створення за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інваліда.

Відповідно, вказаним Положенням передбачено, що робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), установі та організації незалежно від форми власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда (п.1) робоче місце вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на нього інваліда (п.З).

Із наведених положень чинного законодавства вбачається, що виконання відповідними органами обов'язку працевлаштувати інвалідів повинно передувати вжиття підприємством необхідних заходів для забезпечення такого працевлаштування, до яких належить, зокрема, здійснення заходів із створення в установленому порядку робочих місць у межах нормативу та інформування названих органів про наявність вакантних посад для інвалідів.

Судом встановлено, що відповідачем не вживались заходи для працевлаштування інвалідів, зокрема взято до уваги лист Могилів -Подільського міськрайонного центру зайнятості №326 від 24.06.05р. з якого вбачається, що СВАТ "Птахокомплекс"Яришів" у 2004 році не інформував центр зайнятості про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких можуть працювати інваліди. Однак з таким висновком суду колегія суддів не погоджується, оскільки в матеріалах справи є лист Могилів - Подільського міськрайонного центру зайнятості №843/2-02 від 07.12.05р. в якому зазначено, що відповідач у 2004 році повідомляв центр зайнятості про можливість працевлаштування інвалідів. Інваліди центром не направлялись, так як особи цієї категорії не звертались до центру зайнятості за послугами. Цей лист підтверджується і наявністю копій звітів відповідача про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках (лютий, серпень, вересень, грудень 2004р.), в яких зазначено про вільні робочі місця та потребу в працевлаштуванні на них інвалідів, з підписами директора та печаткою Могилів - Подільського МРЦЗ.

Вищевказаний лист центру зайнятості та копії звітів були надані суду до прийняття оскаржуваної постанови, однак не були прийняті судом до уваги.

Таким чином, суд дійшов вірного висновку, що відповідачем в 2004р. не вживались всі необхідні заходи для працевлаштування інвалідів, тому після вжиття вказаних заходів саме органи соціального захисту населення зобов'язані займатися працевлаштуванням інвалідів на підприємствах.

Згідно ч. 2 ст. 218 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

За таких обставин на СВАТ "Птахокомплекс" Яришів" не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами інвалідів для працевлаштування, а також за відсутність інвалідів які бажають працевлаштуватись на підприємстві відповідача, оскільки відповідач вжив передбачених чинним законодавством заходів по забезпеченню робочих місць для працевлаштування інвалідів.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що у зв'язку з невірним застосуванням норм матеріального права судом першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про скасування постанови господарського суду Вінницької області від 13.12.2005р. та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.