на постанову Господарського суду Львівської області від 22.03.2006р. та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 17.07.2006р. у справі № 5/2622-27/455а

за позовом Дочірнього підприємства Закритого акціонерного товариства "Львівтурист" лікувально-оздоровчого комплексу "Джерела Карпат"

до Державної податкової інспекції у Турківському районі Львівської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Закрите акціонерне товариство по туризму та екскурсіях "Львівтурист"

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

за участю представників:

позивача – Намазова Н. Г.,

відповідача – не з’явились,

третьої особи – не з’явились,

Дочірнім підприємством Закритого акціонерного товариства "Львівтурист" лікувально-оздоровчим комплексом "Джерела Карпат" подано позов про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Самбірської об’єднаної державної податкової інспекції, правонаступником якої є відповідач, № 0000102320/0 від 15.02.2005р. про визначення суми податкового зобов’язання по податку на додану вартість в розмірі 63267 грн., в т. ч. 47322 грн. основного платежу та 15945 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Господарського суду Львівської області від 22.03.2006р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 17.07.2006р. у справі № 5/2622-27/455а позов задоволено повністю.

Судові рішення обґрунтовані тим, що спірне майно, яке передане позивачу в господарське відання, реалізоване ним за згодою власника за договірною ціною в 100000 грн. з врахуванням експертної оцінки вартості майна, яка складає 49500 грн.; передача майна здійснювалась третьою особою та кошти від його реалізації надійшли на її розрахунковий рахунок; вартість реалізованого майна виступає базою нарахування та сплати податку на додану вартість, який був перерахований третьою особою до бюджету повністю.

Відповідач, не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, подав касаційну скаргу в якій просить їх скасувати та постановити нове рішення, яким в позові відмовити посилаючись на порушення норм матеріального права, зокрема: пп. 3.1.1. п. 3.1. ст. 3, п. 4.9. ст. 4, пп. 7.3.1. п. 7.3. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п. 8.2. ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Третя особа в запереченнях на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, оскільки її вимоги є необґрунтованими та незаконними, а судові рішення залишити без змін.

Позивач заперечення на касаційну скаргу не подав.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин справи, заслухавши пояснення присутнього представника позивача, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню по слідуючим доводам та мотивам.

Статтею 69 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Згідно ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції вказаним вимогам не відповідають.

Відповідно них власником реалізованого за договором купівлі-продажу від 29.09.2004р. комплексу "Джерела Карпат" є Закрите акціонерне товариство по туризму та екскурсіях "Львівтурист", а в Дочірнього підприємства Закритого акціонерного товариства "Львівтурист" лікувально-оздоровчого комплексу "Джерела Карпат" воно знаходилось в господарському віданні.

Однак такий висновок судів попередніх інстанцій зроблений без належної правової оцінки обставин справи.

Відповідно до ЦК України (435-15) , Закону України "Про власність" (697-12) (в редакції на момент відчуження майна) суб’єктами права власності, зокрема, є юридичні особи; право власності – це відносини щодо володіння, користування та розпорядження майном; власник на свій розсуд володіє, користується, розпоряджається своїм майном.

В договорі купівлі-продажу нежитлових будівель від 29.09.2004р., укладеним між Дочірнім підприємством Закритого акціонерного товариства "Львівтурист" лікувально-оздоровчим комплексом "Джерела Карпат" (продавець) та Твердь Іриною Степанівною (покупець), вказано про продаж комплексу "Джерела Карпат", що належить продавцю на підставі свідоцтва про право власності серії САА № 428893 від 19.09.2004р., виданого Розлуцькою сільською радою на підставі рішення Виконкому Розлуцької сільської ради № 18 від 13.05.2004р. та зареєстрованому в Самбірському міжміському бюро технічної інвентаризації 21.09.2004р. в книзі запису № 94, реєстраційний номер 7509802.

Судами не досліджувалось зазначене в договорі купівлі-продажу свідоцтво про право власності позивача на відчужуване майно, тобто не встановлено фактичного власника цього майна на дату його відчуження, що в свою чергу викликає сумніви щодо підстав відчуження за висновками судів майна саме Закритим акціонерним товариством по туризму та екскурсіях "Львівтурист", отримання ним коштів та виникнення в нього відповідних податкових прав та зобов’язань.

За вказаних обставин, зважаючи на межі перегляду, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку про необхідність скасування рішень судів попередніх інстанцій та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді слід взяти до уваги вищезазначене та прийняти законне і обґрунтоване рішення відповідно до норм матеріального, процесуального права, надати належну правову оцінку обставинам у справі.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 22-7, 230, 231, 254 КАС України, –

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Турківському районі Львівської області задовольнити частково.

2. Скасувати постанову Господарського суду Львівської області від 22.03.2006р. та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 17.07.2006р. у справі № 5/2622-27/455а.