Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Федорова М.О.

суддів: Брайка А.І.

Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Рибченко А.О.

секретар судового засідання Каліушко Ф.А.

за участю представників згідно протоколу судового засіданні від 12.02.08р. (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу ДПА у м. Києві

на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 01.11.2006

постанову господарського суду м. Києва від 10.08.2006

у справі № 32/576

за позовом ДПА у м. Києві

до Державного науково-виробничого підприємства "Електронмаш"

Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідер"

про визнання недійсним договору

ДПА у м. Києві звернулась до господарського суду м. Києва з позовом до Державного науково-виробничого підприємства "Електронмаш" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідер" про визнання недійсним договору.

Постановою господарського суду м. Києва від 10.08.2006, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.11.2006 у справі № 32/576, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся із касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що між відповідачами укладено договір №01/02 від 29.01.2004 р., за умовами якого відповідач-1 придбав у відповідача-2 роботи з розробки комплексу на базі накопичування на гнучкому магнітному диску НГМД ЄС 5074 з використанням додаткових каналів з'йому інформації вартістю 80 278 000 грн.

Ціна договору узгоджена сторонами у протоколі - додатку №3 до вказаного договору.

Про виконання договору свідчать наявні в справі: накладна №02/04 від 02.04.2004 на суму 80278000 грн., акт здачі-приймання робіт №1 від 01.04.2004, податкова накладна №02/04 від 02.04.2004 на суму 80 278 000 грн., в тому числі ПДВ 13379666, 67 грн.

Оплата за виконані роботи здійснена відповідачем - 1 шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок відповідача-2, що підтверджується наявними в справі копіями платіжних доручень.

Факт укладання та виконання спірного договору позивачем не заперечується.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суди мотивували тим, що позивачем не доведено, що оскаржуваний договір був направлений на ухилення від сплати податків, і в результаті укладення та виконання його договору державі спричинені збитки.

Проте, визнати такий висновок обґрунтованим не можна з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 серпня 2005 року визнано недійсним: статуту ТОВ "Лідер" з 13.03.1992р., свідоцтво платника ПДВ № 0357916 з 10.07.1997 р., наказ № 2-к від 01.09.2003р., наказ № 1 від 12.01.2004 р., було припинено державну реєстрацію юридичної особи - ТОВ "Лідер"., всі документи фінансово-господарської діяльності ТОВ "Лідер" з 13.03.1992р. В ході судового засідання було встановлено, що підприємство ТОВ "Лідер" за юридичною адресою не знаходиться, з грудня 2004 року не подає податкові декларації, зміни до статуту та реєстраційних документів не вносились, також встановлено, що призначення ОСОБА_1. на посаду директора підприємства відбулося на незаконних підставах.

ОСОБА_1 не має відношення до фінансово-господарської діяльності даного товариства, фактично виступив як підставна особа, від імені якої, використовуючи реквізити відповідача-2, невстановлена особа здійснювала господарські операції, не маючи на те відповідних повноважень.

Під час допиту 16.09.2006р. ОСОБА_1 повідомив, що підприємство фінансово-господарською діяльністю не займалось, посадові особи ДНВП "Електронмаш" йому не відомі. Він ніби-то був назначений на посаду директора і здійснював всі дії з підписання наданих йому гр. ОСОБА_2 документів по угоді з ДНВП "Електронмаш". Директором ТОВ "Лідер" згідно установчих документів та довідки з Державного комітету статистики України був і є ОСОБА_2.

Згідно ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

ДПІ посилається на наявність мети на укладання договору з метою суперечною інтересам держави і суспільства полягає у тому, що укладання такого договору об"єктивно призвиде до порушення інтересів держави і суспільства в цілому. У даному випадку йдеться про порушення вимог Закону України "Про систему оподаткування" (1251-12) " 1251-12 від 25.06.1991р. Відповідно до ст. 2 даного закону "під податком... слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня..., здійснення платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування. Сукупність податків і зборів до бюджетів та державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку, становить систему оподаткування".

Недотримання даного нормативного акту руйнує систему оподаткування, яка створена в Інтересах Держави.

Крім того, внаслідок протиправних дій з боку Відповідача-1 та укладання угоди з метою несплати податків була також спричинена шкода державному бюджету - однієї з складових бюджету системи України, оскільки відповідно до пп. 19. п. 1 ст. 2 " Бюджетного кодексу України (2542-14) " від 21.06.2001р. доходи бюджету складаються з усіх податкових, неподаткових та інших надходжень на безповоротні основі, справляння яких передбачено законодавством України. Податковими надходженнями згідно п. 2 ст. 9 вищеназваного Кодексу "Визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі".

ДПІ вважає, що договір, між Відповідачем-1 та Відповідачем-2 укладений з метою суперечною соціально-економічним інтересам нашої держави і суспільства.

Відповідач - 1 замовив виготовлення зазначеної продукції у відповідача-2 не з'ясувавши чи спроможний він її виготовити.

Суди порушивши вимоги ст. 74 КАС України не дослідили наявність технічного замовлення (додаток №1 договору) та статут, ліцензію (дозволи) на виготовлення зазначеної продукції відповідачем-2, оскільки з висновку спеціаліста (а.с.38-41) вбачається. що вартість замовленого пристрою незначна (рівна вартості металобрухту кольорових металів, що знаходяться в ньому), а сам пристрій вже давно застарів і в наш час не використовується.

Суди не з'ясували і не дали належної оцінки чому відповідач - 1 замовляв таку продукцію, яку мав мету.

Також необхідно звернути увагу, що положення статей 207 та 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок, а тому згідно з частиною 1 статті 203, частиною 2 статті 215, частиною 2 статті 228 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому статті 1 0 Закону України "Про державну податкову службу в Україні від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ, можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. - У разі задоволення позову висновок суду про нікчемність правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. За змістом частини 1 статті 208 ГК України застосування передбачених нею санкцій можливе лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною.

Ці санкції не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину. Для застосування зазначених санкцій необхідна наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, учинення удаваного правочину з метою приховати ухилення від сплати податків.

Відповідно до частини 1 статті 208 ГК України передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Згідно ст. 202 КАС України неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання є підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення.

Враховуючи суть спору, характер спірних правовідносин, викладені обставини свідчать про не дослідження всіх доказів у їх сукупності всупереч приписам ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч.2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи суду слід всебічно та повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Приймаючи до уваги викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що суди першої інстанції та апеляційної інстанцій неповно з'ясували обставини справи, не перевірив доводів і заперечень сторін та доказів по справі в зв'язку з чим ухвала Київського апеляційного господарського суду м. Києва від 01.11.2006 р. та постанова господарського суду м. Києва від 10.08.2006 р. у справі № 32/576 підлягають скасуванню, а справа № 32/576, відповідно до п. 6 ч.1 ст. 223 КАС України, передається на розгляд суду першої інстанції

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційну скаргу ДПА у м. Києві задовольнити частково.

Ухвалу Київського апеляційного господарського суду м. Києва від 01.11.2006 р. постанову господарського суду м. Києва від 10.08.2006 р. у справі № 32/576 -скасувати.

Справу № 32/576 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.