розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за касаційною скаргою Бучацької міської ради Тернопільської області на рішення апеляційного суду Тернопільської області від 02 березня 2004 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Бучацької міської ради про визнання частково недійсним рішення сесії Бучацької міської ради №222 від 04.04.2003 р. "Про надання в користування (оренду) земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд ОСОБА_1. у зв'язку з переходом права власності на жилий будинок і господарські будівлі АДРЕСА_1", -

У квітні 2003 р. ОСОБА_1. звернулась до суду з позовом до Бучацької міської ради про визнання недійсними п.п.3-7 рішення Бучацької міської ради від 04.04.2003р., якими віднесено 0,02 га земельної ділянки, на якій розташований належний їй на праві приватної власності кам'яний погріб, до земель загального користування.

Позивачка також просила змінити п.2 вказаного рішення в частині надання їй у користування (оренду) площі ділянки.

Вказувала, що оскаржуваним рішенням порушене встановлене законом перехідне право на земельну ділянку при переході права на будівлю і споруду, а також право власності на кам'яний погріб.

Посилаючись на наведене, позивачка просила задовольнити її позовні вимоги.

Рішенням Бучацького районного суду від 10.10.2003 р. у позові ОСОБА_1. до Бучацької міської ради про визнання частково недійсним рішення сесії від 4.04.2003р. та внесення змін до нього було відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 02 березня 2004 року частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1. та скасовано рішення суду першої інстанції. Ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1. задоволено частково та визнано незаконними і скасовано п.п. 4, 5 рішення IX сесії Бучацької міської ради №222 від 04.04.2003 р. Зобов'язано відповідача надати в користування (оренду) ОСОБА_1. спірну земельну ділянку площею 0,02 га.

Не погоджуючись із вказаним рішенням апеляційного суду, Бучацька міська рада звернулася до Верховного Суду України з касаційною скаргою в порядку визначеному ЦПК України 1963 (1501-06) року, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просила вказане судове рішення скасувати та залишити в силі рішення Бучацького районного суду від 10 жовтня 2003 року.

Листом Верховного Суду України від 29.05.2006 р. на підставі п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) зазначену касаційну скаргу зі справою було передано до Вищого адміністративного суду України для вирішення.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22 грудня 2006 року у справі відкрито касаційне провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до договору дарування житлового будинку від 16.04.2002 р., укладеного між попереднім власником ОСОБА_2 . та набувачем - позивачкою ОСОБА_1., остання стала власником жилого будинку з надвірними будівлями і спорудами (сараєм і кам'яним погребом), розташованими в АДРЕСА_1.

Згідно з даними інвентаризації площа земельної ділянки, на якій розташоване вказане будинковолодіння, становила 0,12091 га.

Рішенням Бучацької міськради за №222 від 04.04.2003р. (п.1) вилучено з користування гр. Сьомко Є.Т. - матері дарителя ОСОБА_2. - земельну ділянку загальною площею 0,12 га в зв'язку з її смертю та переходом у власність житлового будинку з надвірними спорудами, що розташовані на даній земельній ділянці, до нового власника.

Пунктом 2 цього рішення надано в користування (оренду) терміном 50 років ОСОБА_1. земельну ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,10 га в зв'язку з отриманням в дар житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що знаходяться на даній земельній ділянці вАДРЕСА_1

Пунктом 4 рішення земельну ділянку площею 0,02 га, на якій розташований кам'яний погріб позивачки віднесено до земель загального користування для влаштування проїзду з АДРЕСА_1на вул. Сонячну шириною не менше 4,5 м.

У пункті 5 рішення зобов'язано Бучацьку міську раду відшкодувати гр. ОСОБА_1. кошти за кам'яний погріб, який підлягає знесенню для влаштування проїзду, або за згодою власника побудувати новий в іншому місці в межах наданої ОСОБА_1. земельної ділянки.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що площа земельної ділянки, закріпленої заАДРЕСА_1, становить 0,12 га, що перевищує на 0,02 га норму, встановлену для присадибних земельних ділянок у містах, а також є потреба в зміні цільового призначення вказаної частини земельної ділянки для влаштування дороги з АДРЕСА_1на АДРЕСА_2між будинками за №№ 49 і 51 по АДРЕСА_1

З таким висновком суду першої інстанції правильно не погодився апеляційний суд, оскільки зібраним доказам місцевим судом була дана невірна оцінка, а також неправильно витлумачений закон.

Визнаючи незаконним та скасовуючи пункти 4 і 5 рішення дев'ятої сесії четвертого скликання Бучацької міської ради №222 від 04.04.2003р., суд апеляційної інстанції дійшов до вірного висновку про те, що цими пунктами порушені права позивачки у сфері публічно-правових відносин, оскільки відповідно до вимог ст. 57 Закону України "Про власність" (697-12) та п.1 ст. 393 ЦК України (435-15) правовий акт органу державної влади або органу місцевого самоврядування, який не відповідає закону і порушує права власника, за позовом власника визнається незаконним і скасовується.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що з'ясувавши в достатньо повному об'ємі обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, суд апеляційної інстанцій ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону.

Висновок апеляційного суду достатньо обгрунтований і підтверджений наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

Приведені в касаційній скарзі доводи зазначені висновки суду не спростовують, зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду.

Відповідно до ст. 86 КАС України (2747-15) , виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При вирішенні справи судом апеляційної інстанції правильно застосовані норми матеріального права, порушень норм процесуального права, які б могли призвести до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

Відповідно до ч.1 ст. 224 КАС України (2747-15) , суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів, -

Касаційну скаргу Бучацької міської ради Тернопільської області залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Тернопільської області від 2 березня 2004 року залишити без змін.

Ухвала набуває законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає, за винятком випадків, передбачених ст. 237 КАС України (2747-15) .