розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу ТОВ "Еффект" на рішення Господарського суду Донецької області від 09.08.2005 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 11.10.2005 року по справі № 25/206пд за позовом ДПI у Київському районі м. Донецька до ТОВ "Еффект" та ТОВ "Скай" про визнання угоди недійсною.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Господарського суду Донецької області від 09.08.2005 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 11.10.2005 року, позовні вимоги ДПI у Київському районі м. Донецька до ТОВ "Еффект" та ТОВ "Скай" про визнання угоди недійсною - задоволено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач - ТОВ "Еффект" 11.11.2005 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, який своєю ухвалою від 08.12.2005 року на підставі розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) направив її до Вищого адміністративного суду України.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04.06.2007 року касаційна скарга прийнята до провадження суду, по ній відкрито касаційне провадження.

В касаційній скарзі ТОВ "Еффект" просить скасувати судові рішення та припинити провадження по справі посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, ТОВ "Еффект" посилається на неправильне застосування судами ст.49 ЦК УРСР (1540-06) , оскільки при вирішенні справи судом не було встановлено в чому полягало завідомо суперечне інтересам держави і суспільства укладення спірної угоди, а також не доведено наміру відповідачів на укладення такої угоди.

Також, на думку відповідача, не відповідає дійсності висновок суду що ТОВ "Скай" діяло з конкретною метою, яка була спрямована на приховування отриманих за угодою грошових коштів від оподаткування, оскільки згідно ст.ст.4, 11 Закони України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) обов'язок по формуванню валового доходу, нарахування і сплата до бюджету податку на прибуток і податку на додану вартість покладена безпосередньо на продавця товару.

ТОВ "Скай" по спірній угоді було покупцем і понесло витрати, а ТОВ "Ефект" будучі продавцем товару в результаті виконання угоди перерахувало в доход держави податок на прибуток і податок на додану вартість, що на думку ТОВ "Ефект" підтверджує відсутність порушень відповідачами вимог ст.67 Конституції України (254к/96-ВР) та положень законодавства про оподатковування.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з врахуванням наступного.

Судами на підставі досліджених в судовому засіданні з дотриманням норм процесуального права доказів, було встановлено, що між відповідачами, ТОВ "Скай" та ТОВ "Ефект" 28.02.2003 року було укладено усну угоду згідно з якою ТОВ "Ефект" (продавець) передав у власність, а ТОВ "Скай" (покупець) прийняв та оплатив товар - квас "Львівський" в кількості 50000 пач.

На виконання умов договору ТОВ "Ефект" поставив на адресу ТОВ "Скай" товар на суму 45000,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 252 від 28.02.2003р. на суму 45000,00 грн., податковою накладною № 252 від 28.02.2003 р. на зазначену суму та дорученням серії ЯЖБ № 306150 від 27.02.2003 р.

Оплата за поставлений товар здійснена першим відповідачем у повному обсязі, що підтверджується витягом з банківського рахунку від 27.02.2003 р. на суму 45000,00 грн.

Як на підставу визнання недійсної угоди, укладеної між відповідачами, позивач - ДПI у Київському районі м. Донецька посилається на вирок Кіровського районного суду м. Донецька від 12.01.2005 p., який набрав законної сили 27.01.2005 р. Зазначеним вироком засновники товариства з обмеженою відповідальністю "Скай" були визнані винними у скоєні злочину, який полягає у створенні підприємства з метою незаконної діяльності.

За наведених обставин суди прийшли до висновку про наявність підстав для задоволення позову, встановивши наявність умислу з боку ТОВ "Скай".

Водночас, задовольняючи позов, суди не врахували того, що вимоги про визнання недійсною угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не можуть бути предметом позову.

Погоджуючись із висновком судів про недійсність зазначеної угоди, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі в цій частині з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що угода була укладена 28.02.2003 року. Позов до суду про визнання угоди недійсною було заявлено 15.06.2005 року.

На обгрунтування позову ДПI у Київському районі м. Донецька послалась на статтю 49 ЦК УРСР (1540-06) .

У статті 49 ЦК УРСР (1540-06) , яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, ішлося про недійсність угоди, укладеної з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, тобто ця угода визнавалась недійсною на підставі закону.

З 01.01.2004 року набрав чинності Цивільний кодекс України (435-15) , ст.228 якого передбачає, що правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним. Як зазначено у частині 2 статті 215 цього Кодексу визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.

Враховуючи наведене, колегія вважає, що позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов'язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10 Закону України від 04.12.1990 № 509-XII "Про державну податкову службу в Україні" (509-12) , можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

За вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені частиною 1 статті 208 ГК. За змістом статті це можливо лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Зазначені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину. Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування ПДВ у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Згідно з частиною 1 статті 208 ГК передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України (254к/96-ВР) , згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині першій статті 238 ГК.

Відповідно до статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд закриває провадження у ній.Цивільний кодекс УРСР (1540-06) , стаття 49 якого встановлювала, зокрема, конфіскаційні санкції за укладення угод з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, втратив чинність із 01.01.2004 року. Цивільний кодекс України (435-15) таких санкцій не передбачає.

За змістом частини 2 статті 5 ЦК України (435-15) він має зворотну дію в часі у випадках, коли пом'якшує або скасовує відповідальність особи.Господарський кодекс України (436-15) , який набрав чинності з 01.01.2004, містить норми, які за предметом регулювання та встановленими санкціями відповідають положенням статті 49 ЦК УРСР (1540-06) .

Однак відповідно до пункту 5 розділу IX "Прикінцеві положення" ГК положення останнього щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності застосовуються в разі, якщо такі порушення були вчинені після набрання чинності цими положеннями. Положення ГК щодо відповідальності за порушення, зазначені в абзаці 1 того ж пункту, вчинені до набрання чинності відповідними положеннями названого Кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються в разі, якщо вони пом'якшують відповідальність за вказані порушення.

З огляду на зазначене та керуючись ст.ст. 210, 220, 222, 228, 229, 232 та ч.5 ст.254 КАС України (2747-15) , колегія -

П О С Т А Н О В И Л А :

Касаційну скаргу ТОВ "Еффект" задовольнити частково, рішення Господарського суду Донецької області від 09.08.2005 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 11.10.2005 року скасувати, в частині щодо вимог позову про визнання угоди недійсною провадження по справі закрити, в решті - в задоволені позову відмовити.