розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу Краснодонської ОДПІ Луганської області на постанову Господарського суду Луганської області від 17.07.2006 року та ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 31.10.2006 року по справі № 9/429 пд за позовом Краснодонської ОДПІ Луганської області до ПП "Лугоптсервіс" та ПП "Зеніт" про визнання недійсною угоди.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія:

Постановою Господарського суду Луганської області від 17.07.2006 року, залишеною без змін ухвалою ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 31.10.2006 року, позовні вимоги Краснодонської ОДПІ Луганської області до ПП "Лугоптсервіс" та ПП "Зеніт" про визнання недійсною угоди – відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивач 01.12.2006 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.11.2007 року касаційна скарга прийнята до провадження суду, по ній відкрито касаційне провадження.

В касаційній скарзі Краснодонська ОДПІ Луганської області просить скасувати судові рішення та постановити нове – про задоволення позову, визнати договір № 212 від 01.09.2003 р. між ПП "Лугоптсервіс" та ПП "Зеніт" недійсним на підставі його укладення з боку ПП "Лугоптсервіс" з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; стягнути з ПП "Зеніт" на користь держави вартість отриманого нею по договору № 212 від 01.09.2003 р. у сумі 132748,2 грн.; стягнути з ПП "Лугоптсервіс" на користь ПП "Зеніт" суму грошових коштів, отриманих від ПП "Зеніт" на виконання договору № 212 від 01.09.2003 р. у сумі 132748,2 грн.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги позивач посилається на порушення судами норм матеріального права, зокрема вимоги ч.1 ст. 67 Конституції України, відповідно до якої кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених Законом.

Краснодонська ОДПІ Луганської області в касаційній скарзі посилається на наявність в матеріалах справи доказів, які свідчать про спрямованість умислу ПП "Лугоптсервіс" на приховування від оподаткування прибутків та доходів, а саме, відомості про відсутність підприємства, організації (сторони угоди) за юридичною та фактичною адресою, про неподання податкової звітності до органів державної податкової служби, про скасування державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності, визнання установчих документів недійсними.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з врахуванням наступного.

Судами на підставі досліджених в судовому засіданні з дотриманням норм процесуального права доказів, було встановлено, що 01.08.2003 року між ПП "Лугоптсервіс" (підрядник) та ПП "Зеніт" (замовник) укладений договір № 208 на встановлення індивідуального опалення у містах Краснодоні, Молодогвардійську, Суходольську.

На виконання договору ПП "Лугоптсервіс" провів монтаж індивідуального опалення для населення згідно кошторисної документації, що підтверджується виписаними підприємством податковими накладними на загальну суму 132748,2 грн., у т.ч. ПДВ – 22125,03 грн.

В свою чергу ПП "Зеніт" перерахувало відповідні кошти на рахунок ПП "Лугоптсервіс". Крім того виконання зобов’язань за спірною угодою підтверджується актами приймання виконаних робіт за серпень, вересень та жовтень 2003 року.

Згідно з рішенням Слов’яносербського районного суду Луганської області від 21.07.2004 року у справі № 2-880 визнані недійсними установчі документи ПП "Лугоптсервіс" з 02.07.2003 року.

Вирішуючи питання щодо визнання угоди недійсною, судами не враховано того, що вимоги про визнання недійсною угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не можуть бути предметом позову, тому колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі в цій частині.

З матеріалів справи вбачається, що як на підставу позову, поданого до суду 17.05.2006 року, Краснодонська ОДПІ Луганської області послалась на статтю 49 ЦК УРСР.

У статті 49 ЦК УРСР, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, ішлося про недійсність угоди, укладеної з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, тобто ця угода визнавалась недійсною на підставі закону.

З 01.01.2004 року набрав чинності Цивільний кодекс України (435-15) , ст.228 якого передбачає, що правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним. Як зазначено у частині 2 статті 215 цього Кодексу визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.

Враховуючи наведене, позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов’язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10 Закону України від 04.12.1990 № 509-XII "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

За вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені частиною 1 статті 208 ГК. За змістом статті це можливо лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Зазначені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обов’язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину. Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування ПДВ у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Згідно з частиною 1 статті 208 ГК передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині першій статті 238 ГК.

Відповідно до статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд закриває провадження у ній.

Застосування санкцій судами, встановлених за укладення угод, які завідомо суперечать інтересам держави і суспільства, з 01.01.2004 року може відбуватися на підставі ст.ст. 207, 208 Господарського кодексу України в залежності від часу, коли були допущені правопорушення.

Враховуючи наведене, не можна погодитись з мотивами, за якими суди відмовили в даному випадку у застосуванні санкцій, передбачених ст.49 ЦК (1963р.)

Водночас помилковість мотивів відмови у позові не може бути підставою для скасування правильного по суті рішення у цій частині. ЦК УРСР (1540-06) , стаття 49 якого встановлювала, зокрема, конфіскаційні санкції за укладення угод з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, втратив чинність із 01.01.2004 року, ЦК України (435-15) таких санкцій не передбачає.

За змістом частини 2 статті 5 ЦК України він має зворотну дію в часі у випадках, коли пом’якшує або скасовує відповідальність особи. Господарський кодекс України (436-15) , який набрав чинності з 01.01.2004, містить норми, які за предметом регулювання та встановленими санкціями відповідають положенням статті 49 ЦК УРСР.

Однак відповідно до пункту 5 розділу IX "Прикінцеві положення" ГК положення останнього щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності застосовуються в разі, якщо такі порушення були вчинені після набрання чинності цими положеннями. Положення ГК щодо відповідальності за порушення, зазначені в абзаці 1 того ж пункту, вчинені до набрання чинності відповідними положеннями названого Кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються в разі, якщо вони пом’якшують відповідальність за вказані порушення.

З огляду на зазначене та керуючись ст.ст. 210, 220, 222, 228, 224, 231 та ч.5 ст. 254 КАС України, колегія –

Касаційну скаргу Краснодонської ОДПІ Луганської області задовольнити частково, постанову Господарського суду Луганської області від 17.07.2006 року та ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 31.10.2006 року в частині відмови у задоволенні позову щодо визнання угоди недійсною скасувати і провадження по справі за цими вимогами закрити, в решті – залишити без змін.