розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку касаційного провадження адміністративну справу за позовом Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську до приватного підприємства "Донресурс" та приватного підприємства "БМШ" про визнання угоди недійсною, -

У травні 2005 року Ленінська міжрайонна державна податкова інспекція у м. Луганську (далі – Ленінська МДПІ у м. Луганську) звернулась до суду із вказаним позовом, в якому просила визнати недійсною угоду № 70 від 01.08.2002 року, укладену між ПП "Донресурс" та ПП "БМШ", як таку, що укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства із застосуванням наслідків, передбачених ст. 49 ЦК Української РСР.

Рішенням господарського суду Луганської області від 19 липня 2005 року у задоволенні позову Ленінській МДПІ у м. Луганську відмовлено.

Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 22 серпня 2006 року це судове рішення залишено без змін.

В касаційній скарзі Ленінська МДПІ у м. Луганську просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нове, яким її позовні вимоги задовольнити повністю.

При цьому податкова інспекція посилається на порушення судами норм матеріального і процесуального права.

ПП "Донресурс" у своїх запереченнях вважає доводи касаційної скарги безпідставними, а судові рішення законними і обґрунтованими.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, 01.08.2002 року між відповідачами – приватними підприємствами "Донресурс" та "БМШ" було укладено договір № 70 постачання на проведення операцій купівлі-продажу брухту кольорових та чорних металів.

Відповідно до п.1 п.п. 2.1 цього договору постачальник (ПП "БМШ") зобов’язався поставити і передати у власність покупця (ПП "Донресурс") товар згідно затратної накладної та специфікації, а покупець зобов’язався прийняти товар і здійснити його оплату.

Згідно податкових накладних та актів приймання-передачі ПП "БМШ" здійснило поставку товару на загальну суму 440000 грн., у тому числі 73333,33 грн. податку на додану вартість. ПП "Донресурс" відповідно реєстру електронних платіжних документів здійснило повну оплату товару.

Позовні вимоги Ленінської МДПІ у м. Луганську були обґрунтовані тим, що рішенням Жовтневого районного суду м. Луганська від 20 серпня 2003 року статутні документи ПП "БМШ" визнані недійсними. На підставі цього судового рішення актом Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Луганська від 26.09.2003 року № 226 скасовано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, видане ПП "БМШ".

При вирішенні адміністративної справи за позовом Ленінської МДПІ у м. Луганську до приватного підприємства "Донресурс" та приватного підприємства "БМШ" про визнання угоди недійсною, судами було в повному обсязі встановлено фактичні обставини справи та правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні вимог процесуального законодавства.

Так, судові рішення вірно мотивовані тим, що в ході судового розгляду не здобуто доказів наявності у діях відповідачів умислу на укладення угоди з метою, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

При цьому судами зроблено обґрунтований висновок, що наявність умислу не може бути підтверджено лише рішенням суду про визнання установчих документів однієї зі сторін договору недійсними та скасування її державної реєстрації, оскільки предметом дослідження у такій справі є, зокрема, відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства, а не наявність протиправного умислу при укладенні угоди, що мала місце під час підприємницької діяльності.

Юридичним наслідком скасування державної реєстрації підприємства з підстав визнання його установчих документів недійсними мало бути здійснення ліквідаційної процедури, під час якої вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів, у тому числі держави.

Сам факт скасування державної реєстрації підприємства не тягнув за собою недійсності всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру.

Відповідно до частини 2 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі в разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

З матеріалів справи видно, що на момент укладення і виконання спірної угоди ПП "Донресурс", як і ПП "БМШ", були зареєстровані відділом ліцензування, державної реєстрації та міського реєстру Луганської міської ради та взяті на податковий облік в податкових органах.

У відповідності до вимог ст. 49 Цивільного кодексу УРСР, який втратив чинність з 1 січня 2004 року, якщо угода укладена з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, то вона є недійсною.

При наявності умислу на укладення такої угоди у обох сторін – в разі виконання угоди обома сторонами – в доход держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного.

При наявності ж умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави. Цивільний кодекс України (435-15) , який набрав чинність 1 січня 2004 року, серед правових наслідків вчинення правочину, який порушує публічний порядок, не встановлює санкцій аналогічних тим, які були встановлені ст. 49 Цивільного кодексу УРСР.

Разом з тим, такі санкції за укладення угоди (вчинення господарського зобов’язання) з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, встановлені Господарським кодексом України (436-15) .

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, який набрав чинність з 1 січня 2004 року, господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі п. 11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

У разі задоволення позову висновок суду про нікчемність правочину має міститись у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом з тим, за змістом ч. 1 ст. 208 ГК України застосування цих санкцій можливе лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною.

Санкції, встановлені ч. 1 ст. 208 цього Кодексу, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов’язкових платежів) однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину.

Для застосування санкцій, передбачених ч. 1 ст. 208 Кодексу, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків.

Частиною 1 ст. 208 ГК України передбачено застосування санкцій лише судом. Це правило відповідає нормі ст. 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки санкції, передбачені цією частиною, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню ч. 1 ст. 238 ГК України. Тому такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених ст. 250 ГК України.

З наведеного вбачається, що судами правильно визнано недоведеним факт укладення договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, в зв’язку з чим Ленінській МДПІ у м. Луганську обґрунтовано було відмовлено у задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги зроблених судами висновків не спростовують.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судами прийнято законні і обґрунтовані рішення, а тому підстав для їх зміни або скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 221, 223, 224, 230 КАС України, колегія суддів,-

Касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську залишити без задоволення, а рішення господарського суду Луганської області від 19 липня 2005 року та постанову Луганського апеляційного господарського суду від 22 серпня 2006 року без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Згідно ст.ст. 236, 237 КАС України рішення суду касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.