Рішенням господарського суду Донецької області від 05.07.2005 р., залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 15.08.2005 р., позов задоволено: визнано недійсною угоду, укладену між ТОВ "Максима - Дон" та ТОВ "Укрсварка" на підставі накладної від 02.10.2002 р., податкової накладної № 100210 від 02.10.2002 р. та платіжного доручення № 469 від 17.10.2002 р., як таку, що вчинена з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства; стягнуто з ТОВ "Максима-Дон" на користь ТОВ "Укрсварка" отримані за угодою 8100,00 грн. та з ТОВ "Укрсварка" в доход держави вартість отриманої за угодою продукції - 8100,00 грн.

Судові рішення вмотивовані тим, що спірна угода купівлі-продажу реостату баластного РБ-302 в кількості 5 штук, конденсатора КГК-1,5-1500 у кількості 60 штук, блоку зниження холостого ходу УТСН-2 в кількості 3 штук загальною вартістю 8100,00 грн., на підтвердження укладення та виконання якої ТОВ "Максима-Дон" були видані накладна від 02.10.2002 р., податкова накладна № 100210, а ТОВ "Укрсварка" була здійснена оплата вартості товару згідно платіжного доручення № 469 від 17.10.2002 р., укладена ТОВ "Максима-Дон" з метою, яка суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки вказане товариство було створене з метою прикриття незаконної діяльності та отримання неконтрольованого державою прибутку, факти щодо яких встановлені вироком Пролетарського районного суду м. Донецька від 29.06.2004 р., що набрав законної сили 14.07.2004 р., про засудження громадянина ОСОБА_1 за вчинення злочину, передбаченого частиною 1 ст. 205 КК України.

В касаційній скарзі ТОВ "Укрсварка" просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій ст. 49 ЦК УРСР.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що між ТОВ "Максима-Дон" та ТОВ "Укрсварка" була укладена угода купівлі-продажу товару, а саме: реостату баластного РБ-302 в кількості 5 штук, конденсатора КГК-1,5-1500 у кількості 60 штук, блоку зниження холостого ходу УТСН-2 в кількості 3 штук загальною вартістю 8100,00 грн., на підтвердження укладення та виконання якої ТОВ "Максима-Дон" були здійснена поставка вказаного товару, видані накладна від 02.10.2002 р., податкова накладна № 100210, а ТОВ "Укрсварка" - прийняття цього товару та оплата його вартості згідно платіжного доручення № 469 від 17.10.2002 р.

Вироком Пролетарського районного суду м. Донецька від 29.06.2004 р., який набрав законної сили 14.07.2004 р., про засудження громадянина ОСОБА_1 за вчинення злочину, передбаченого частиною 1 ст. 205 КК України, встановлено, що ОСОБА_1, маючи на меті злочинне збагачення, в порушення встановленого законодавством порядку здійснення підприємницької діяльності, для зайняття фіктивним підприємництвом вступив у злочинний зговір з особами, які планували отримувати прибуток принаданні послуг підприємствам, що працювали у сфері тіньової економіки з конвертації грошових коштів із безготівкової форми в готівкову, використовуваних для придбання не облікової продукції з ціллю прикриття незаконної діяльності та отримання неконтрольованого державою прибутку, у червні 2002 року зареєстрував ТОВ "Максима-Дон", поставив його на податковий облік, отримав свідоцтво про реєстрацію цього підприємства платником податку на додану вартість, відкрив рахунок в банківській установі та отримав дозвіл на виготовлення печатки та штампу підприємства.

Одночасно ОСОБА_1 був призначений директором вказаного підприємства з правом підпису від його імені фінансових та інших документів, що впливають на стан активів підприємства, при цьому фактично не здійснюючи будь-яких дій від імені підприємства, передавши печатку, штамп та всі документи іншим особам, які здійснювали від імені підприємства фінансово-господарську діяльність.

Згідно із частиною 3 ст. 35 ГПК України, за правилами якого здійснений судовий розгляд справи, вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.

Суди першої та другої інстанцій правильно застосували цю норму процесуального права та обґрунтовано виходили із встановленого вказаним вироком суду факту створення ТОВ "Максима-Дон" з метою прикриття незаконної діяльності та отримання неконтрольованого державою прибутку.

Відповідно до встановленого факту суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що спірна угода купівлі-продажу, як цивільно-правова підстава для здійснення господарської операції в процесі підприємницької діяльності, яка мала вище зазначений характер, була укладена ТОВ "Максима-Дон" з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, правові наслідки щодо недійсності такої угоди були встановлені статтею 49 ЦК УРСР, чинного до 1 січня 2004 року, в тому числі на момент укладення спірної угоди.

Водночас, задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, не врахував того, що вимоги про визнання недійсною угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не можуть бути предметом позову, з яким ДПІ звернулася до суду в травні 2005 року.

Погоджуючись із висновком суду про недійсність зазначеної угоди, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі в цій частині позовних вимог. ЦК УРСР (1540-06) , стаття 49 якого встановлювала, зокрема, конфіскаційні санкції за укладення угод з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, втратив чинність із 1 січня 2004 року. ЦК України (435-15) таких санкцій не передбачає.

За змістом частини 2 статті 5 ЦК України він має зворотну дію в часі у випадках, коли пом'якшує або скасовує відповідальність особи. Господарський кодекс України (436-15) / далі за текстом ГК України (436-15) /, що набрав чинності з 1 січня 2004 року, містить норми, які за предметом регулювання та встановленими санкціями відповідають положенням статті 49 ЦК УРСР.

Так, згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 ЦК України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним. Як зазначено у частині 2 статті 215 цього Кодексу, визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. У статті 49 ЦК УРСР, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, також ішлося про недійсність угоди, укладеної з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, тобто ця угода визнавалась недійсною на підставі закону. Тому позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов'язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

Відповідно до статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд закриває провадження у ній.

З 1 січня 2004 року органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, тобто про застосування конфіскаційних санкцій, встановлених частиною 1 ст. 208 ГК України.

Відповідно до зазначеної правової норми передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки вказані санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині 1 статті 238 ГК України. Такі санкції можуть бути застосовані лише з дотриманням строків, установлених статтею 250 цього Кодексу, а саме: протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення суб'єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до пункту 5 розділу IX "Прикінцеві положення" ГК України (436-15) положення останнього щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності застосовуються в разі, якщо такі порушення були вчинені після набрання чинності цими положеннями. Положення ГК України (436-15) щодо відповідальності за порушення, зазначені в абзаці 1 того ж пункту, вчинені до набрання чинності відповідними положеннями названого Кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються в разі, якщо вони пом'якшують відповідальність за вказані порушення.

З огляду на викладене до відповідачів не можуть бути застосовані правові наслідки недійсності спірної угоди, встановлені частиною 1 ст. 208 ГК України, оскільки угода була укладена до 1 січня 2004 року, а стаття 49 ЦК УРСР на час розгляду справи судом не діяла.

А відтак в задоволенні позову про застосування відповідних правових наслідків нікчемності правочину, що порушує публічний характер, до ТОВ "Максима-Дон" та ТОВ "Укрсварка" слід відмовити з вище зазначених підстав.

Керуючись ст.ст. 220, 223, частиною 1 ст. 228, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

Касаційну скаргу задовольнити частково, скасувати рішення господарського суду Донецької області від 05.07.2005 р., постанову Донецького апеляційного господарського суду від 15.08.2005 р.

Провадження у справі в частині позовних вимог про визнання недійсною угоди купівлі-продажу, укладеної між ТОВ "Максима-Дон" та ТОВ "Укрсварка" на підставі накладної від 02.10.2002 р., податкової накладної № 100210 від 02.10.2002 р., платіжного доручення № 469 від 17.10.2002 р., як такої, що суперечить інтересам держави та суспільства, закрити.

В задоволенні позову про стягнення з ТОВ "Максима-Дон" на користь ТОВ "Укрсварка" одержаних за угодою 8100,00 грн., та з ТОВ "Укрсварка" в доход держави вартості отриманого за угодою товару в сумі 8100,00 грн. відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.