провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за касаційною скаргою ОСОБА_1на рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 листопада 2003 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 19 січня 2004 року у справі за скаргою ОСОБА_1на бездіяльність Президента України, -

встановила:

В жовтні 2003 року ОСОБА_1. звернувся до суду в порядку глави 31-А ЦПК України 1963 (1501-06) року із зазначеною скаргою в якій вказував, що 05.08.2003 року ним направлено звернення до Президента України, але до часу подачі позову до суду відповіді ним не отримано, що є порушенням Закону України "Про звернення громадян" (393/96-ВР) . Просив відновити його права та зобов'язати Президента України надати відповідь.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 04 листопада 2003 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 19 січня 2004 року, в задоволенні скарги ОСОБА_1. було відмовлено.

Не погоджуючись із постановленими по справі судовими рішеннями, ОСОБА_1. звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою в порядку визначеному ЦПК України 1963 (1501-06) року, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просив вказані судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким скаргу задовольнити.

Листом Верховного Суду України від 23.09.2005 р. (v0009700-05) на підставі п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) зазначену касаційну скаргу зі справою було передано до Вищого адміністративного суду України для вирішення в порядку касаційного провадження.

Заслухавши доповідача, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відмовляючи ОСОБА_1. у задоволенні скарги, суди як першої, так і апеляційної інстанції повно встановили всі обставини, що мають значення для справи та правильно застосували норми матеріального права, не допустивши порушень норм процесуального права.

При цьому суди обгрунтовано виходили з того, що суб'єкт оскарження діяв в межах своїх повноважень і компетенції та не порушив прав, свобод і законних інтересів заявника.

З такими висновками погоджується і колегія суддів Вищого адміністративного суду України, виходячи з наступного.

Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_1. у серпні 2003 року звертався до Президента України зі скаргою, в якій ставив вимогу про роз'яснення законності будівництва житлового будинку на території Національної кіностудії ім. О.Довженка.

На це звернення, у строки визначені ст. 20 Закону України "Про звернення громадян" (393/96-ВР) , була надана відповідь, яку згідно реєстру Управління з питань звернень громадян Адміністрації Президента України надіслано заявнику 08.08.2003 року.

Вимога заявника про надання відповіді по суті його звернення, чим він фактично просить вирішити суб'єкта оскарження або відмовити у задоволенні його заяви не узгоджується з положеннями статті 106 Конституції України (254к/96-ВР) , якою визначений перелік повноважень Президента України, і до яких не відноситься безпосереднє вирішення звернень громадян.

Згідно із ст. 15 Закону України "Про звернення громадян" (393/96-ВР) , обов'язок об'єктивно і вчасно розглядати звернення громадян, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань), покладений на органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадових осіб, керівників та посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судами прийняті законні і обгрунтовані рішення, під час розгляду справи порушень норм матеріального чи процесуального права ними допущено не було.

Доводи касаційної скарги зроблених судами висновків не спростовують, а тому оскаржувані судові рішення повинні залишатися без змін.

Відповідно до ч.1 ст. 224 КАС України (2747-15) , суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 листопада 2003 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 19 січня 2004 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 237 КАС України (2747-15) .