провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 22 лютого 2005 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 06 червня 2005 року у справі за заявою ОСОБА_1 щодо скасування рішення об'єднаного профспілкового комітету апарату Верховної Ради України від 11 жовтня 2001 року про надання згоди на звільнення з роботи за скороченням штату, -

В жовтні 2004 року ОСОБА_1. звернувся до суду із заявою про скасування (визнання незаконним) рішення об'єднаного профспілкового комітету апарату Верховної Ради України від 11.10.2001 року про надання згоди на звільнення з роботи за скороченням штату, посилаючись на те, що він ніколи не був членом цієї профспілки.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 22 лютого 2005 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 06 червня 2005 року, провадження у даній справі було закрито.

Посилаючись на порушення судами обох інстанцій норм процесуального права, ОСОБА_1. звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою в порядку визначеному ЦПК України 1963 (1501-06) року, в якій просить ухвалені судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Листом Верховного Суду України від 03.10.2005 р. на підставі п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) зазначену касаційну скаргу зі справою було передано до Вищого адміністративного суду України для вирішення в порядку касаційного провадження.

Заслухавши доповідача, проаналізувавши правильність застосування судами норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 10.09.2002 року було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1. до Верховної Ради України про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди. Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 15.01.2003 року вказане рішення суду було залишено без змін. Ухвалою Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18.12.2003 року рішення місцевого суду та суду апеляційної інстанції по цій справі також залишені без зміни.

Згідно п.3 ст. 227 ЦПК України 1963 року суд закриває провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, постановлене по спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав рішення суду.

З урахуванням викладених фактів, судом апеляційної інстанції було зроблено обґрунтований висновок про те, що висновки суду першої інстанції є правильними і такими, що відповідають вимогам процесуального закону, оскільки заява ОСОБА_1., з якою він звернувся до суду, була предметом вирішення судами при розгляді попереднього спору.

Доводи касаційної скарги зазначені висновки суду не спростовують та зводяться до незгоди з ними.

Відповідно до ст. 86 КАС України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ч.1 ст. 224 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, - 220-1, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 22 лютого 2005 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 06 червня 2005 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 237 КАС України.