Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Федорова М.О.

Нечитайла О.М.

Сергейчука О.А.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова

на рішення Господарського суду Львівської області від 21.12.2004 р.

та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.04.2005 р.

у справі № 5/2119-19/275

за позовом Комунальної міської клінічної лікарні швидкої допомоги

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова

третя особа Львівське міське управління земельних ресурсів

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 21.12.2004 р., залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11.04.2005р, позов задоволено повністю. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення № 0002962320/21643 від 15.03.2003 р.

Судове рішення мотивовані тим, що Комунальна міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги при визначенні ставки плати за земельну ділянку керувалася довідкою Львівського міського управління земельних ресурсів, згідно із якою автостоянка за функцією використання належить до земель транспорту, зв'язку, і самостійно розмір плати за земельну ділянку, орендовану ПП "Я.Ю.Р." не встановлювала, оскільки всі розрахунки та умови договорів оренди погоджувались управлінням охорони здоров'я, управлінням фінансів та управлінням ресурсів Львівської міської ради.

ДПI у Шевченківському районі м. Львова подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове про відмову у позові. Посилається на порушення судами норм матеріального права, а саме: ст.ст. 5, 14, 15 Закону України "Про плату за землю" (2535-12) , яке, на думку податкової інспекції, полягає в тому, що суди дійшли необгрунтованого висновку про те, що автостоянка за функцією використання належить до земель транспорту і зв'язку, плата за яку розраховується виходячи зі ставки 2,47 гр. за кв.м.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що за результатами проведеної ДПI у Шевченківському районі м. Львова документальної перевірки правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету податків, зборів, обов'язкових платежів за період з 01.07.2000 р. по 30.06.2003 р. складено акт від 12.09.2003 р. № 1599/23-220/01996639, яким зафіксовано порушення вимог ст.ст.14, 15 Закону України "Про плату за землю" (2535-12) , яке призвело до заниження земельного податку на суму 18125,12 грн.

На підставі акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.09.2003 р. № 0002972320/21643/23-220 про визначення позивачеві податкового зобов'язання із плати за землю в сумі 21747,45 грн., в тому числі 18126,12 грн. основного платежу та 3621,33 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Згідно договору оренди № 0700-В від 10.11.2000 р. позивач передав ПП "Я.Ю.Р." в оренду площу асфальтового покриття для автостоянки.

Згідно з Довідкою № 1580 Єдиного державного реєстру підприємств та організацій видом діяльності ПП "Я.Ю.Р." є функціонування автомобільного транспорту.

Відповідно до ст. 23 Закону України "Про плату за землю" від 03.07.1992р. № 2535-XII (2535-12) (у редакції Закону України від 19.09.1996 р. № 378/96-ВР (378/96-ВР) із подальшими змінами та доповненнями) грошова оцінка земельної ділянки проводиться Державним комітетом України по земельних ресурсах за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Судами було достовірно встановлено, що нарахування земельного податку позивачем здійснювалося на підставі даних довідок Львівського міського управління земельних ресурсів про визначення грошової оцінки земельної ділянки у м. Львові, відповідно до яких за функціональним використанням землекористувачем ПП "ЯЮР" землі остання належить до земель транспорту, зв'язку (землі автомобільного транспорту).

З огляду на викладене, суди дійшли правильного висновку щодо правомірності обчислення позивачем плати за земельну ділянку виходячи із ставки, яка застосовується до земель транспорту і зв'язку, і відсутності фактичних підстав для обчислення розміру плати, як за землі комерційного використання.

При цьому, суди правильно при вирішенні спору врахували ту обставину, що лікарня є комунальною власністю Львівської міської ради і підзвітна та підконтрольна власнику або уповноваженому органу, яким є управління охорони здоров'я департаменту гуманітарної та соціальної політики Львівської міської ради, тобто всі договори лікарні, в тому числі умови щодо орендної плати, погоджуються з управлінням охорони здоров'я.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального права, на які посилається податкова інспекція у касаційній скарзі, зокрема ст.ст. 5, 14, 15 Закону України "Про плату за землю" (2535-12) . Суть даного спору стосувалася правильності обчислення позивачем розміру плати за землю, виходячи із її функціонального призначення, а зазначені норми Закону не регламентують положення щодо цього питання. Статтею 5 вказаного Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначені об'єкт та суб'єкт плати за землю, а статтями 14 та 15 визначено порядок та форма обчислення юридичними особами земельного податку та обов'язок власників землі та землекористувачів сплачувати земельний податок з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 21.12.2004 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.04.2005 р. - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.