провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_1до Державної митної служби, Закарпатської митниці про захист конституційних прав та зобов'язання проводити митне оформлення товарів та інших предметів, що надходять на митну територію України,-

в с т а н о в и л а :

В серпні 2004 року ОСОБА_1. звернувся до суду із вказаним позовом.

В обгрунтування своїх вимог вказував на те, що він є суб'єктом підприємницької діяльності на підставі свідоцтва НОМЕР_1від21.12.2001 року, виданого Хустською районною державною адміністрацією Закарпатської області.

Зазначав, що 01 червня 2004 року інспектором вантажного відділу "Хуст" Закарпатської митниці було видано талон відмови у пропуску на митну територію України та митному оформленні товарів та інших предметів № 1з в зв'язку із неврахуванням ставок ввізного мита, встановлених Законом України № 1624/VI від 18.03.2004 року "Про розвиток автомобільної промисловості України" (1624-15) , яким внесені зміни до ст. 22 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) та у розділи ХI і ХII Митного тарифу України.

Посилаючись на те, що згаданий Закон № 1624/VI (1624-15) від 18.03.2004 року суперечить Конституції України (254к/96-ВР) і не є спеціальним законом з питань оподаткування, вважав дії відповідачів такими, що порушують його права на зайняття підприємницькою діяльністю, протиправно позбавляють його права власності на майно, оскільки вказаний закон безпідставно вимагає від нього сплати належних йому коштів, тобто спричиняє невиправдане вилучення капіталу із сфери господарської діяльності, просив зобов'язати Державну митну службу України утримуватись від видання актів, які б перешкоджали проведенню митного оформлення товарів та інших предметів, що надходять на митну територію України на його ім'я, а також зобов'язати Державну митну службу України та інші митні органи України проводити таке оформлення на умовах Митного тарифу України без урахування змін, внесених Законом України № 1624/VI (1624-15) від 18.03.2004 року.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2004 року позов задоволено частково.

Зобов'язано державну митну службу України утримуватись від видання актів, які б перешкоджали проведенню митного оформлення товарів та інших предметів, що надходять на митну територію України на ім'я ОСОБА_1., на умовах Митного тарифу України без урахування змін, внесених Законом України № 1624/VI (1624-15) від 18.03.2004 року і зобов'язано Закарпатську митницю проводити митне оформлення товарів та інших предметів, що надходять на митну територію України на ім'я ОСОБА_1., на умовах Митного тарифу України без урахування змін, внесених Законом України № 1624/VI (1624-15) від 18.03.2004 року.

В решті позовних вимог відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 21 червня 2005 року це рішення скасовано, провадження у справі закрито з мотивів непідвідомчості справи суду загальної юрисдикції.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1. подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та направити справу на новий апеляційний розгляд.

При цьому в скарзі він посилається на порушення апеляційним судом норм Конституції України (254к/96-ВР) та норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Скасовуючи рішення місцевого суду і закриваючи провадження у справі, апеляційний суд обгрунтовано виходив з того, що за суб'єктним складом та характером спірних правовідносин даний спір слід вирішувати в порядку господарського судочинства.

Як було встановлено судами, позивач ОСОБА_1. є суб'єктом підприємницької діяльності на підставі свідоцтва НОМЕР_1від21.12.2001 року, виданого Хустською районною державною адміністрацією Закарпатської області.

Предметом даного спору є скасування талону відмови у пропуску на митну територію України і митному оформленні товарів та інших предметів, що надходять на адресу позивача, виданого 01 червня 2004 року інспектором вантажного відділу "Хуст" Закарпатської митниці.

Суд апеляційної інстанції правильно звернув увагу на те, що згідно ст. 1 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 12 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) господарським судам підвідомчі:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві, крім:

спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов;

спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;

інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України, міждержавних договорів та угод віднесено до відання інших органів;

2) справи про банкрутство;

3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції.

В той же час, статтею 227 ЦПК України (в редакції 1963 (1501-06) року) було передбачено, що суд закриває провадження в справі, якщо справа не підлягає розглядові в судах.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що оскільки у спірних правовідносинах позивач діє в статусі суб'єкта підприємницької діяльності, то дану позовну заяву відповідно до п.1 ст. 12 ГПК України (1798-12) належить розглядати в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України (1798-12) .

Враховуючи наведене, апеляційний суд обгрунтовано закрив провадження у справі.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги зроблених апеляційним судом висновків не спростовують і ним при ухваленні оскаржуваного судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права допущено не було.

За правилами ч.3 ст. 220-1, ч.1 ст.224 КАС України (2747-15) , якщо відсутні підстави для скасування судового рішення, то суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 221, 223, 224, 230 КАС України (2747-15) , колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_1залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду м. Києва від 21 червня 2005 року без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Згідно ст.ст. 236, 237 КАС України (2747-15) рішення суду касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.