Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі :

Суддів: Бутенка В. І.,

Лиски Т. О. (доповідач),

Панченка О. І.,

Сороки М. О.,

Штульмана І. В.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_1до Київського міського військового комісаріату про перерахунок пенсії, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1на постанову Деснянського районного суду м. Києва від 11 квітня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 18 вересня 2006 року, -

У лютому 2006 року ОСОБА_1. звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до Київського міського військового комісаріату про перерахунок пенсії з урахуванням: 40% надбавки, введеної Указом Президента України від 14.07.1999 року № 847/99 (847/99) ; 100% надбавки, введеної Указом Президента України від 23.02.2002 року № 173 (173/2002) ; 90% надбавки, введеної Указом Президента України від 05.05.2003 року № 389/2003 (389/2003) ; 33,3% премії, передбаченої п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 22.05.2000 року № 829 (829-2000-п) і наказом Міністра Оборони України від 05.03.2001 року № 75 (z0251-01) .

Постановою Деснянського районного суду м. Києва від 11 квітня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 18 вересня 2006 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі на постанову Деснянського районного суду м. Києва від 11 квітня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 18 вересня 2006 року ОСОБА_1. ставить питання про скасування судових рішень в зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права та ухвалення нового рішення про задоволення позову.

В обґрунтування доводів касаційної скарги позивач посилається на те, що обов'язок відповідача перерахувати йому пенсію в зв'язку із зміною розмірів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців передбачений ч. 3 ст. 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб"., п. 8 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.92 № 393 (393-92-п) . Суди не взяли це до уваги, що призвело до ухвалення судових рішень, які не відповідають законодавству України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у 1986 році був звільнений з військової служби у запас і йому була нарахована пенсія, в розмір якої ввійшли такі складові його щомісячного грошового забезпечення, яке він отримував на день звільнення: посадовий оклад, оклад за військовим званням та надбавка за вислугу років.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди обґрунтовано виходили з того, що законодавством з питань пенсійного забезпечення, яке діяло з 1 січня 2005 року, не було передбачено можливості перерахунку раніше призначених пенсій у зв'язку із запровадженням після звільнення військовослужбовців та осіб, котрі мають право на пенсію згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" (2262-12) , нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, яких вони не отримували під час служби, а також премій. Закон України "Про внесення змін до статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" (1769-15) , який набув чинності з 1 січня 2005 року, не має зворотної сили, тому вимоги щодо перерахунку пенсії з урахуванням запроваджених після звільнення зі служби нових щомісячних видів грошового забезпечення та премій за минулий час, тобто з 1 січня 2005 року задоволенню не підлягає.

За таких обставин, суди дійшли правильного висновку, що вимоги позивача є безпідставними, оскільки дії відповідача не порушили його права, свободи і законні інтереси, тому обґрунтовано відмовили в задоволенні позову.

Відповідно до ч.3 ст. - 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись ст.ст. - 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

Касаційну скаргу ОСОБА_1відхилити, а постанову Деснянського районного суду м. Києва від 11 квітня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 18 вересня 2006 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст.. 237 КАС України (2747-15) .