провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Відкритого акціонерного товариства "Красноармійський динасовий завод" про стягнення штрафних санкцій, -

У травні 2006 року Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі – Донецьке обласне відділення ФСЗІ) звернулось до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що Відкрите акціонерне товариство "Красноармійський динасовий завод" (далі – ВАТ "Красноармійський динасовий завод") в порушення вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" не виконало у 2005 році нормативу по створенню одинадцяти робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів і не сплатило добровільно штраф, пеню за вказане порушення в сумі 143430,50 грн.

Посилаючись на наведене, позивач просив стягнути з ВАТ "Красноармійський динасовий завод" вказану суму.

Постановою господарського суду Донецької області від 03 липня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 22 серпня 2006 року, позов Донецького обласного відділення ФСЗІ задоволено.

В касаційній скарзі ВАТ "Красноармійський динасовий завод", посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 № 875-XII (875-12) (далі – Закон).

Одним із аспектів соціальної захищеності інвалідів, відповідно до частини першої статті 17 цього Закону, є право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Згідно ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991р. № 875-ХІІ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) працевлаштування інвалідів здійснюється органами виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства (об'єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991р. № 875-ХІІ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі – Закон України № 875-ХІІ від 21.03.1991р. (875-12) ), для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.

Пунктом 14 "Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів ", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 р. N 314 (314-95-п) (далі - "Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів "), було передбачено, що підприємства:

у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів;

щорічно до 1 лютого року, що настає за звітним, подають відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів;

визначають види виробництв, цехи та дільниці, де доцільно використовувати працю інвалідів;

інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів;

створюють для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, забезпечують соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством;

запроваджують у разі потреби посади інструкторів-перекладачів для роботи з глухими працівниками;

розробляють і затверджують інструкцію про робоче місце інваліда.

Крім того, згідно п.5 вказаного Положення, підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування ) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Робоче місце інваліда, відповідно до вимог п.3 "Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів", вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Згідно із п.2 Порядку сплати підприємствами (об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001р. № 1767 (1767-2001-п) , підприємства, на яких працює 8 і більше чоловік, реєструються у відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Фонд) за своїм місцезнаходженням і щороку не пізніше 1 лютого подають до зазначених відділень звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, що затверджується наказом Мінпраці за поданням Фонду та погоджується з Держкомстатом.

На виконання цього Порядку наказом Державного комітету статистики України від 06.07.1998 № 244 (z0464-98) було затверджено "Інструкцію щодо заповнення державної статистичної звітності за формами №3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках" І № 4-ПН "Звіт про вивільнення працівників", відповідно до якої роботодавці щомісячно повідомляли центри зайнятості про наявність вакантних місць, направляючи звітність у формі № 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках".

Відповідно до статті 20 Закону України № 875-ХІІ від 21.03.1991р. роботодавці, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, самостійно сплачують відповідним відділенням Фонду адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Порядок сплати підприємствами (об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1767 (1767-2001-п) .

З наведених норм вбачається, що працевлаштування інвалідів відповідними органами можливе лише за умови виконання підприємствами вимог нормативних актів, а саме за наявності інформації про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів.

Однак, як було встановлено судами, відповідно до середньооблікової чисельності штатних працівників відповідач мав створити у 2005 році 52 робочих місця для працевлаштування інвалідів, але фактично у цей період у ВАТ "Красноармійський динасовий завод" працював 41 інвалід. При цьому даних про інформування центру зайнятості та Донецького обласного відділення ФСЗІ, Управління праці та соціального захисту населення про вільні робочі місця, на яких могли працювати інваліди відповідач не надав.

Враховуючи наведене, судами прийнято правильне рішення про задоволення позовних вимог Донецького обласного відділення ФСЗІ.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги зроблених судами висновків не спростовують і при ухваленні оскаржуваних судових рішень порушень норм матеріального та процесуального права ними допущено не було.

За правилами ч.3 ст. - 220-1, ч.1 ст. 224 КАС України, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень, то суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 220, - 220-1, 221, 223, 224, 230 КАС України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Красноармійський динасовий завод" залишити без задоволення, а постанову господарського суду Донецької області від 03 липня 2006 року та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 22 серпня 2006 року без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Згідно ст.ст. 236, 237 КАС України рішення суду касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.