Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Федорова М.О.

суддів: Брайка А.I.

Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Рибченко А.О.

секретар судового засідання Каліушко Ф.А.

за участю представників згідно протоколу судового засіданні від 05.02.08р. (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу ДПI у Солом'янському районі м. Києва на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 07.11.2006 та постанову господарського суду м. Києва від 11.07.2006

у справі №11/221

за позовом ТОВ "Л.Р.Р.З."

до ДПI у Солом'янському районі м. Києва

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "Л.Р.Р.З." звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до ДПI у Солом'янському районі м. Києва та після уточнення позовних вимог просить визнати нечинним податкове повідомлення-рішення №0001872301/0 від 17.11.2005 в частині зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з ПДВ за серпень2004 у розмірі 244722,93 грн. та застосування до нього штрафних санкцій у розмірі 122361,50 грн..

Постановою господарського суду м. Києва від 11.07.2006, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.11.2006, позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, присутніх в судовому засіданні представників сторін, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі м. Києва 17.11.2005 було прийняте податкове повідомлення рішення № 0001872301/0, яким позивачу відповідно до пп.. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) ) зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ за серпень 2004 року у розмірі 244 722 93 грн. та на підставі пп.. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про погашення зобов'язані платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами" (2181-14) і п. 8 Iнструкці про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженої наказом ДПА України № ПО від 17.03.2001, застосовано до позивача штрафні санкції у розмірі 122 361, 50 грн.

Вказане податкове повідомлення-рішення було прийняте на підставі акта перевірю ДПI у Солом'янському районі м. Києва № 120/23-0111/32656920 від 09.11.2005 (далі - акт перевірки).

В акті перевірки зазначено, що в порушення пп.. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) в серпні 2004 року до складу податкового кредиту позивачем було віднесено суму ПДВ у розмірі 244 722, 93 грн. на підставі податкової накладної від 23.12.2003 № 2354 на суму 1 468 337, 60 грн., в т.ч. податок на додану вартість у розмірі 244 722, 93 грн., яка не містить обов'язкових реквізитів, передбачених пп.. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) . А саме, у вказаній податковій накладній було вказано невірний індивідуальний податковий номер позивача.

Як свідчать матеріали справи, помилка полягала в одній цифрі: замість вірного "326569226580" було вказано номер "326569226530".

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (покупець) та ВАТ "Лемкар" (продавець) було укладено договір купівлі-продажу товару №1 від 25.11.2003. Факт виконання даного договору, а саме: передачі товару та його оплати на суму 4 140 680грн. підтверджується копіями платіжних доручень, які долучені до матеріалів справи.

За результатами виконання вказаного договору позивачем до податкового кредиту за серпень 2004 року на підставі податкової накладної від 23.12.2003 № 2354 на суму 1468 337,60 грн. в т.ч. податок на додану вартістю у розмірі 244 722, 93 грн. виданої продавцем ВАТ "Лемкар", віднесено суму ПДВ в розмірі 244 722, 93 грн.

Статтею 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , у редакції чинній на момент здійснення позивачем вищевказаних господарських операцій, встановлено порядок обчислення і сплати податку, п. 7.4 вказаної статті регулює виникнення податкового кредиту.

Відповідно до пп.. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 вказаного Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця.

Вищевказана податкова накладна на адресу позивача виписувалась ВАТ "Лемкар" у момент виникнення у нього податкових зобов'язань, а саме: за фактом перерахування позивачем коштів, що підтверджено матеріалами справи.

Відповідно до пп.. 7.2.3 п. 7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п. 1.7 ст. 1 вказаного Закону податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації (пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону).

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними. У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством.

Судами також встановлено, що ВАТ "Лемкар" було виписано на адресу позивача податкову накладну від 23.12.2003 року № 2354 (далі - Податкова накладна) на суму 1.468.337,60 грн., в тому числі податок на додану вартість у розмірі 244.722, 93 грн., в якій помилково було вказано невірний індивідуальний податковий номер Позивача. Помилка полягала лише в одній цифрі: замість вірного "326569226580" було вказано "326569226530". При цьому помилка в вищезазначеній податковій накладній в індивідуальному податковому номері покупця не нанесла збитків державі у вигляді не сплачених чи не задекларованих податків сторонами договору. Сума ПДВ у розмірі 244 722, 93 грн., зазначена в податковій накладній № 2354 від 23.12.2003 включена контрагентом позивача до податкових зобов'язань. Крім того, внаслідок виявлення вказаної механічної помилки ВАТ "Лемкар" було виписано на адресу позивача виправлену податкову накладну за тим же номером і тією ж датою видачі, яка повністю відповідає вимогам пп.. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) .

Згідно з п. 5 Порядку заповнення податкової накладної, який затверджено Наказом ДПА України № 165 від 30.05.1997 (z0233-97) "Про затвердження форм податкової накладної, книги обліку придбання та книги обліку продажу товарів (робіт, послуг), порядку їх заповнення, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.

Відповідно до пункту 2 вказаного Порядку, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. В пункті 18 Порядку зазначено, що усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати продаж товарів (робіт, послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Факт реєстрації контрагента позивача платником податку на додану вартість, а також той факт, що вказане підприємство на момент складання на адресу позивача вищезазначеної податкової накладної було зареєстроване органами державної податкової служби у встановленому законодавством порядку в якості платника податку на додану вартість, відповідачем не заперечувався, в тому числі і в акті перевірки, та матеріалами справи не спростований.

Крім того, Позивачем, на момент виявлення механічної помилки в індивідуальному податковому номері, була подана до відповідного податкового органу податкова накладна, якою віднесено суму податкового кредиту, а саме 244 722, 93 грн. у виправленому варіанті.

Щодо застосування штрафних санкцій в розмірі 122 361, 50 грн. зазначимо наступне:

Як свідчать матеріали справи, підставою для застосування до позивача штрафних санкцій відповідач вважає, зокрема, п. 8 Iнструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженої наказом ДПА України № ПО від 17.03.2001, відповідно до якого у разі коли за наслідками перевірки виявляється факт завищення суми бюджетного відшкодування, заявленого в податковій декларації про податок на додану вартість, сума такого завищення вважається сумою податкового зобов'язання, прихованою від оподаткування. Якщо внаслідок такого завищення отримано бюджетне відшкодування, платник податку визнається таким, що ухиляється від оподаткування і до нього застосовуються санкції відповідно до законодавства.

На час затвердження цієї Iнструкції єдиним нормативним актом, що давав таку правову кваліфікацію зазначених фактів і правовідносин, був Указ Президента України №857/98 від 07.08.1998 "Про деякі зміни в оподаткуванні" (857/98) , який відповідно до п. 4 перехідних положень Конституції України (254к/96-ВР) мав силу Закону.

Пунктом 17 зазначеного Указу було встановлено, що у разі коли за наслідками перевірки виявляється факт завищення суми бюджетного відшкодування, заявленого в податковій декларації, сума такого завищення вважається сумою податкового зобов'язання, прихованою від оподаткування. Якщо внаслідок такого завищення отримано бюджетне відшкодування, платник податку визнається таким, що ухиляється від оподаткування і до нього застосовуються санкції відповідно до законодавства.

Разом з тим, цей Указ втратив чинність відповідно до абзацу другого пункту 4 розділу XV Конституції України (254к/96-ВР) (згідно з п. 18 Прикінцевих положень Закону України від 25.03.2005 № 2505-IУ (2505-15) "Про внесення змін до Закону України "Про державний бюджет України на 2005 рік" (2505-15) та деяких інших законодавчих актів України", який набрав чинності 31.03.2005).

Таким чином, на момент прийняття відповідачем спірного рішення були відсутні закони (чи нормативні акти, прирівняні до них), які б встановлювали таку правову кваліфікацію відповідних фактів і правовідносин, яку містив п. 17 Указу Президента України №857/98 від 07.08.1998 "Про деякі зміни в оподаткуванні" (857/98) та п. 8 Iнструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженої наказом ДПА України №110 від 17.03.2001 (z0268-01) . При цьому ані Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , ані Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) не містять вказаної правової кваліфікації.

Аналіз викладено дає підстави для висновку про те, що у відповідача не було підстав застосовувати до позивача штрафні санкції, передбачені Iнструкцією затвердженою наказом ДПА України № 110 від 17.03.2001 (z0268-01) .

За змістом ч.1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильності зазначених висновків суду апеляційної інстанції, зроблених у відповідності з вищеназваними нормами матеріального права, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення не встановлено.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційна скарга ДПI у Солом'янському районі м. Києва задоволенню не підлягає, а ухвала Київського апеляційного господарського суду від 07.11.2006 та постанова господарського суду м. Києва від 11.07.2006 у справі №11/221 - залишаються без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ДПI у Солом'янському районі м. Києва залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 07.11.2006 та постанову господарського суду м. Києва від 11.07.2006 у справі №11/221 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .