розглянувши касаційну скаргу ДПI у Заводському районі м. Миколаєва на ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 26.10.2006 та постанову господарського суду Миколаївської області від 26.07.2006

у справі №6/268/06

за позовом ТОВ ЗЕФ "Маріо"

до ДПI у Заводському районі м. Миколаєва

про скасування податкових повідомлень-рішень

ТОВ ЗЕФ "Маріо" звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом до ДПI у Заводському районі м. Миколаєва про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою господарського суду Миколаївської області від 26.07.2006, яку залишено без змін ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 26.10.2006, позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 10.01.2006р. Центральною районною державною податковою інспекцією у м. Миколаєві було проведено планову виїзну перевірку своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) Товариства з обмеженою відповідальністю Зовнішньоекономічної фірми "МАРЮ" за період з 01.10.2002р. по 30.09.2005р.

Проведеною перевіркою було встановлено, що в порушення п.п. 7.4.5. п. 7.4. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) позивачем за період з 01.04.2004р. по 31.07.2004р. за наданими документами (податковими накладними), до складу податкового кредиту було включено суму податку на додану вартість 302720,31 грн. по операціях з постачальником ТОВ "Сфінкс-Миколаїв".

До такого висновку податкова служба дійшла на підставі рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 30.05.2005р., яким було визнано недійсними державну реєстрацію ТОВ "Сфінкс-Миколаїв", його Статут та свідоцтво про реєстрацію даного підприємства як платника податку на додану вартість за № 19752134.

19.01.2006р. Центральною МДПI було прийнято податкове повідомлення - рішення за №0000892300/0, яким товариству було визначено податкове зобов'язання в сумі 302720,31грн. і штрафні санкції у розмірі 50% від визначеної суми - 151360,15грн.

За наслідками апеляційного оскарження ДПI у Заводському р-ні (згідно з наказом ДПА у Миколаївській обл. № 528 від 27.12.2005р. Центральну МДПI з 28.02.2005р. було ліквідовано і функції по контролю за підприємствами у Заводському р-ні м. Миколаєва, у т.ч. позивачем, було передано Заводській ДПI) були направлені податкові повідомлення - рішення №0000892300/1 від 10.03.2006р. та №0000892300/2 від 27.04.2006р., якими рішення №0000892300/0 залишено без змін.

Судами також встановлено, що ТОВ ЗЕФ "Маріо" як юридична особа зареєстровано Реєстраційно-ліцензійною палатою виконкому Миколаївської міської ради 17.05.1994р., перереєстровано 21.05.2003р., нова редакція статуту від 21.05.2005р., на податковому обліку в ДПI у Заводському районі м. Миколаєва знаходиться з 21.09.2001р., свідоцтво платника ПДВ видано 29.07.1997р. за №19914621.

Зазначені відомості відображені у розділі 2 акту перевірки.

Як вказано в рішенні Центрального районного суду м. Миколаєва від 30.05.2005р. у справі № 2-1-2903, ТОВ "Сфінкс-Миколаїв" як суб'єкт підприємницької діяльності зареєстровано Реєстраційно-ліцензійною палатою Миколаївського міськвиконкому 28.11.2001р. (а.с.85).

30.01.2002р. ДШ у Центральному районі м. Миколаєва було видано ТОВ "Сфінкс-Миколаїв" свідоцтво платника ПДВ за № 19752134 (а.с.22).

01.04.2004р. між ТОВ ЗЕФ "Маріо" та ТОВ "Сфінкс-Миколаїв" укладено договір № 01/04 купівлі-продажу списаного обладнання та металоконструкцій (а.с.9-10).

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 13.04.2006р. у справі № 11/63/06, встановлено, що на виконання умов зазначеного договору ТОВ "Сфінкс-Миколаїв" поставило ТОВ ЗЕФ "Маріо" обладнання та металоконструкції на загальну суму 1816357,00грн. (у т.ч. ПДВ -302720,00грн.), що підтверджено видатковими накладними № 175 від 28.04.2004р., № 214 від 08.05.2004р., № 215 від 11.05.2004р., № 216 від 20.05.2004р., № 309 від 09.07.2004р., № 217 від 28.05.2004р., № 266 від 01.06.2004р., № 267 від 11.06.2004р., № 268 від 14.06.2004р., № 269 від 14.06.2004р., № 308 від 06.07.2004р. та відповідними податковими накладними. ТОВ ЗЕФ "Маріо" в рахунок оплати вартості отриманих товарів перерахувало ТОВ "Сфінкс-Миколаїв" грошові кошти в сумі 1816357,00грн., що підтверджено доданими до позовної заяви банківськими виписками та платіжними дорученнями (а.с.63-63зв.).

Тобто факт виконання сторонами умов договору встановлений при розгляді вищевказаної справи.

Як вбачається з акту перевірки, вищезазначені операції відображені ТОВ ЗЕФ "Маріо" у бухгалтерському та податковому обліку.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновкам судів першої та апеляційної інстанцій щодо задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Як вбачається зі змісту касаційної скарги, відповідач звертає увагу на те, що підставою з якої податкова інспекція вважає, що останнім неправомірно включено до податкового кредиту суму ПДВ по податковим накладним, виданим ТОВ "Сфінкс-Миколаїв", є рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 30.05.2005р., яким визнані недійсними Статут та державна реєстрація ТОВ "Сфінкс-Миколаїв", а також з 31.01.2001р. - його свідоцтво платника ПДВ.

Судова колегія вважає таке твердження безпідставним виходячи з наступного.

Пунктами 9.1 та 9.2 статті 9 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) передбачено, що реєстр платників податку веде Центральний орган державної податкової служби України. Будь-якій особі, діяльність якої підлягає оподаткуванню, присвоюється індивідуальний податковий номер, що використовується для справляння податку.

Підпункт 9.6 статті 9 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) передбачає, що свідоцтво про реєстрацію підприємства в якості платника ПДВ діє до дати його анулювання, та визначає перелік підстав для такого анулювання. Відповідно до п.п. "б" п. 9.8 даного Закону №168/97-ВР (168/97-ВР) анулювання свідоцтва відбувається якщо ліквідаційна комісія платника податку, оголошеного банкрутом, закінчує роботу або платник податку ліквідується за власним бажанням чи за рішенням суду (фізична особа позбувається статусу суб'єкта господарювання).

Відповідно п.25 Положення про Реєстр платників податку на додану вартість, яке затверджено Наказом Державної податкової адміністрації України від 1 березня 2000 року №79 (z0208-00) , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 3 квітня 2000 р. за №208/4429, свідоцтво реєстрацію платника ПДВ діє до дати його анулювання, яке відбувається у випадках, передбачених законодавством. Одночасно з анулюванням Свідоцтва органи державної податкової служби здійснюють виключення платника податку на додану вартість з Реєстру.

Згідно п.п.25.2 даного Положення про Реєстр платників податку на додану вартість, виключення платника податку на додану вартість з Реєстру та анулювання Свідоцтва відбуваються також у такому випадку як прийняття судового рішення про анулювання Свідоцтва або про звільнення від оподаткування, нарахування або сплати податку на додану вартість (підтверджується рішенням суду). У цьому випадку датою виключення із Реєстру є відповідна дата прийняття рішення чи події.

Аналіз викладено дає підстави для висновку про те, що на момент здійснення правовідносин між позивачем та третьою особою, остання була належним чином зареєстрована та перебувала на податковому обліку як платник ПДВ, відповідно до п.п.7.2.4. п. 7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , а видані податкові накладні відповідають вимогам підпункту 7.2.1 пункту 7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР (168/97-ВР) .

Крім того, в матеріалах справи наявне рішення господарського суду Миколаївської області від 13.04.2006р. яке набрало законної сили, зі справи №11/63/06, про відмову у позові ДПI у Заводському районі м. Миколаєва до ТОВ ЗЕФ "Маріо", ТОВ "Сфінкс-Миколаїв" про визнання недійсним договору купівлі-продажу №01/04 від 01.04.2004р. як такого, що укладений з метою суперечною інтересам держави (а.с.78-82, 114).

Відповідно до ч.1 ст. 72 КАС України (2747-15) , обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа щодо якої встановлено ці обставини.

За змістом ч.1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильності зазначених висновків суду а пеляційної інстанції, зроблених у відповідності з вищеназваними нормами матеріального права, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення не встановлено.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційна скарга ДПI у Заводському районі м. Миколаєва задоволенню не підлягає, а ухвала Одеського апеляційного господарського суду від 26.10.2006 та постанова господарського суду Миколаївської області від 26.07.2006 у справі №6/268/06 - залишаються без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

Касаційну скаргу ДПI у Заводському районі м. Миколаєва залишити без задоволення.

Ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 26.10.2006 та постанову господарського суду Миколаївської області від 26.07.2006 у справі №6/268/06 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .