розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1на постанову апеляційного суду Житомирської області від 13 вересня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1до Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця", управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області, про стягнення коштів, передбачених Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , -

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_1. звернулась до суду з позовом до Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця", управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області про стягнення коштів, передбачених Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

При цьому зазначала, що відповідно до вимог статей 37 та 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) як громадянка, що проживає на території радіоактивного забруднення, а також яка працює на території радіоактивного забруднення, вона має право на щомісячну допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства у зоні гарантованого добровільного відселення в розмірі 40 відсотків від мінімальної заробітної плати та на доплату у розмірі двох мінімальних заробітних плат, які протягом 2003-2005 років у відповідних розмірах не отримувала. А тому просила зобов'язати управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області перерахувати зазначені кошти на рахунок Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" та стягнути її на їх користь.

Постановою Овруцького районного суду Житомирської області від 21 квітня 2006 року стягнуто з Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" шляхом списання з розрахункового рахунку управління праці і соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1. доплату до заробітної плати за період з 01.03.2003 року по 31.12.2005 року в сумі 15767 грн.

Постановою апеляційного суду Житомирської області від 13 вересня 2006 року постанову Овруцького районного суду Житомирської області від 21 квітня 2006 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1. відмовлено.

Не погоджуючись з постановленим у справі рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1. звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів щодо правильності правової оцінки обставин у справі, застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.

Судами встановлено, що позивачка є постраждалою внаслідок аварії на Чорнобильській атомній електростанції 3 категорії. При цьому проживає і працює на території радіоактивного забруднення і має право на компенсації, доплати та допомоги, передбачені статтями 37 та 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) . Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 року "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) виплатило позивачці як працюючій і проживаючій на територіях радіоактивного забруднення доплату за 2003-2005 роки у розмірі 10,50 грн.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що доплату позивачці за зазначений нею період необхідно нараховувати виходячи із суми мінімальної заробітної плати на момент виникнення права на виплату, які були встановленні чинним законодавством.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що доплата громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, підлягає виплаті у розмірі, встановленому Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) .

Однак, з таким висновком суду апеляційної інстанції погодитись не можна з огляду на наступне.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України (254к/96-ВР) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в таких розмірах: у зоні гарантованого добровільного відселення - 40 процентів від мінімальної заробітної плати.

Відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення у зоні гарантованого добровільного відселення, провадиться доплата в розмірі двох мінімальних заробітних плат.

Постановою Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 року "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) визначений розмір доплати громадянам, що працюють на територіях радіоактивного забруднення, а також розміри щомісячної грошової допомоги, громадянам, що проживають на територіях радіоактивного забруднення, у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва і особистого підсобного господарства у зоні гарантованого добровільного відселення.

При цьому встановлений в 1996 році цією постановою розмір доплати не відповідає розміру такої компенсації, встановленому законами України.

Зокрема, розмір мінімальної заробітної плати, відповідно до статті 1 Закону України "Про встановлення мінімальної заробітної плати на 2003 рік" з 1 січня 2003 року складав 185 грн. на місяць, який згідно з внесеними Верховною Радою України змінами до Державного бюджету України зростав кожен наступний рік.

Разом з тим, зазначені закони не містили обмежень щодо застосування статей 37 та 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .< /span>

Навпаки, статтею 2 цього Закону передбачено обов'язок Кабінету Міністрів України здійснювати застосування вищенаведених норм закону.

Таким чином, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами, при вирішенні даного спору застосуванню підлягає саме стаття 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) та відповідні статті законів України щодо встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2003-2005 роки, а не постанова Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) .

Отже, виплата управлінням праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області позивачці доплати в розмірі 10,50 грн. відповідно до постанови Кабінету міністрів України від 26.07.1996 року "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) протирічить вимогам Конституції України (254к/96-ВР) і законам України.

А тому висновок суду апеляційної інстанції про відсутність порушень чинного законодавства в діях відповідача є помилковим, а рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до закону.

Згідно з вимогами ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване помилково.

Оскільки судом апеляційної інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, касаційна скарга ОСОБА_1. підлягає задоволенню, постанова апеляційного суду Житомирської області від 21 квітня 2006 року скасуванню, а постанова Овруцького районного суду Житомирської області від 21 квітня 2006 року залишенню в силі.

Керуючись статтями 220, 222, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_1задовольнити.

Постанову апеляційного суду Житомирської області від 21 квітня 2006 року скасувати.

Постанову Овруцького районного суду Житомирської області від 21 квітня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1до Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця", управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області, про стягнення коштів, передбачених Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) - залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає, крім як у порядку та з підстав, передбачених статтями 237 - 239 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .