розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1на постанову Овруцького районного суду Житомирської області від 08 серпня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 13 вересня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1до Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця", управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області про стягнення коштів, передбачених Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , -

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом до Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця", управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області про стягнення коштів, передбачених Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

При цьому зазначав, що відповідно до вимог статей 37 та 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) як громадянин, що проживає на території радіоактивного забруднення, а також який працює на території радіоактивного забруднення, він має право на щомісячну допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства у зоні гарантованого добровільного відселення в розмірі 40 відсотків від мінімальної заробітної плати та на доплату у розмірі двох мінімальних заробітних плат, які протягом 2003-2005 років у відповідних розмірах не отримував. А тому просив зобов'язати управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області перерахувати зазначені кошти на рахунок Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця".

Постановою Овруцького районного суду Житомирської області від 08 серпня 2006 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 13 вересня 2006 року постанову Овруцького районного суду Житомирської області від 08 серпня 2006 року залишено без зміни.

Не погоджуючись з постановленими у справі рішеннями судів, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення і постановити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів щодо правильності правової оцінки обставин у справі, застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню за таких підстав.

Судами встановлено, що позивач є постраждалим внаслідок аварії на Чорнобильській атомній електростанції 3 категорії. При цьому проживає і працює на території радіоактивного забруднення і має право на компенсації, доплати та допомоги, передбачені статтями 37 та 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) . Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 року "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) виплатило позивачу як працюючому і проживаючому на територіях радіоактивного забруднення доплату за 2003-2005 роки у розмірі 10,50 грн.

Постановлені у справі судові рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1. мотивовані тим, що доплата громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, підлягає виплаті у розмірі, встановленому Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) .

Однак, з таким висновком судів погодитись не можна з огляду на наступне.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України (254к/96-ВР) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в таких розмірах: у зоні гарантованого добровільного відселення - 40 процентів від мінімальної заробітної плати.

Відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення у зоні гарантованого добровільного відселення, провадиться доплата в розмірі двох мінімальних заробітних плат.

Постановою Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 року "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) визначений розмір доплати громадянам, що працюють на територіях радіоактивного забруднення, а також розміри щомісячної грошової допомоги, громадянам, що проживають на територіях радіоактивного забруднення, у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва і особистого підсобного господарства у зоні гарантованого добровільного відселення.

При цьому встановлений в 1996 році цією постановою розмір доплати не відповідає розміру такої компенсації, встановленому законами України.

Зокрема, розмір мінімальної заробітної плати, відповідно до статті 1 Закону України "Про встановлення мінімальної заробітної плати на 2003 рік" з 1 січня 2003 року складав 185 грн. на місяць, який згідно з внесеними Верховною Радою України змінами до Де ржавного бюджету України зростав кожен наступний рік.

Разом з тим, зазначені закони не містили обмежень щодо застосування статей 37 та 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Навпаки, статтею 2 цього Закону передбачено обов'язок Кабінету Міністрів України здійснювати застосування вищенаведених норм закону.

Таким чином, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами, при вирішенні даного спору застосуванню підлягає саме стаття 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) та відповідні статті законів України щодо встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2003-2005 роки, а не постанова Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) .

Отже, виплата управлінням праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області позивачу доплати в розмірі 10,50 грн. відповідно до постанови Кабінету міністрів України від 26.07.1996 року "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) протирічить вимогам Конституції України (254к/96-ВР) і законам України.

А тому висновок судів про відсутність порушень чинного законодавства в діях відповідача є помилковим.

Крім того, суди, відмовивши в задоволенні позову, не перевірили обгрунтованість вимог позивача щодо стягнення конкретних сум, відповідність їх розмірам мінімальних заробітних плат, які були встановлені чинним законодавством.

Відповідно до вимог статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з частиною 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) підставою для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанції і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Виходячи з наведеного, постановлені у справі судові рішення не можна вважати законними і обгрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню з поверненням справи на новий розгляд до суду першої інстанції для виконання вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , перевірки всіх доводів позивача і постановлення законного та обгрунтованого рішення.

Керуючись статтями 220, 222, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_1задовольнити частково.

Постанову Овруцького районного суду Житомирської області від 08 серпня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 13 вересня 2006 року скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_1до Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця", управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області про стягнення коштів передбачених Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) повернути на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та у порядку, передбачених статтями 237 - 239 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .