розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1на постанову Київського районного суду м. Полтави від 10 березня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 23 травня 2006 року у справі за його позовом до Полтавського військового інституту зв'язку про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, заподіяної під час звільнення з лав Збройних Сил України, -

в с т а н о в и л а:

У березні 2003 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Полтавського військового інституту зв'язку про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, заподіяної під час звільнення з лав Збройних Сил України. Посилався на те, що його звільнено зі служби та виключено зі списків особового складу інституту раніше, ніж він фактично здав справи. Просив зобов'язати відповідача виключити його зі списків особового складу 02 січня 2003 року та здійснити доплату грошової допомоги при звільненні, враховуючи зазначену дату звільнення. Просив зобов'язати відповідача розрахуватися з ним за додаткову відпустку терміном 16 календарних днів, як учаснику ліквідації на ЧАЕС 1 категорії, виплатити йому середньомісячний заробіток за час затримання розрахунку по 27.01.2003 року, вплатити йому в рахунок відшкодування моральної шкоди 1991 грн.

30 квітня 2004 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача з додатковою позовною заявою про стягнення з останнього середнього заробітку за час затримки розрахунку станом на 17 березня 2004 року в розмірі 4395 грн. 16 коп. та стягнення грошової компенсації замість речового майна в розмірі 1380 грн. 08 коп.

Постановою Київського районного суду м. Полтави від 10 березня 2006 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 23 травня 2006 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову Київського районного суду м. Полтави від 10 березня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 23 травня 2006 року, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а справу направити на новий розгляд.

Колегія суддів, перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо правильного застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до пункту 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ці вимоги ні судом першої, ні судом апеляційної інстанції при розгляді справи не дотримані, обставини у справі повно і всебічно не з'ясовані.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з 16 липня 1987 року проходив військову службу в Полтавському військовому інституті зв'язку на посаді командира взводу роти курсантів батальйону курсантів командного факультету.

Наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 25 грудня 2002 року №284 ОСОБА_1 звільнено зі служби у запас за станом здоров'я з правом носіння військової форми одягу та виключено зі списків особового складу інституту та знято з усіх видів забезпечення.

Наказом начальника Полтавського військового інституту зв'язку від 29.12.2002 року №300 ОСОБА_1 було надано два дні з 29 по 30 грудня 2002 року для здавання справ та посад, а з 30 грудня 2002 року його виключено з усіх видів забезпечення.

Судами не з'ясовано, коли саме відбувся фактичний розрахунок з позивачем - 27 січня 2003 року, як зазначено в позовній заяві, чи 17 березня 2004 року, як зазначено в додатковій позовній заяві, чи в термін, передбачений законодавством. Посилаючись саме на ці обставини, позивач просив стягнути на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби та відшкодувати моральну шкоду.

Також суди першої та апеляційної інстанцій не встановили у чому полягає фактичний розрахунок, чи пов'язує це позивач з невиплатою грошової компенсації за речове майно.

Судами не перевірялись доводи позивача щодо невиплати йому компенсації за невикористану додаткову відпустку. Всупереч вимог частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) суди першої та апеляційної інстанцій поклали обов'язок довести обгрунтованість своїх вимог лише на позивача, звільнивши від цього обов'язку відповідача, який заперечував проти адміністративного позову.

Колегія суддів вважає, що судами не повно з'ясовані обставини у справі, що є порушенням норм процесуального права, а тому ухвалені судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Оскільки суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання достовірності того чи іншого доказу, судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 221, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів -

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_1задовольнити.

Постанову Київського районного суду м. Полтави від 10 березня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 23 травня 2006 року у справі за його позовом до Полтавського військового інституту зв'язку про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, заподіяної під час звільнення з лав Збройних Сил України скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.