Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Брайка А.І.

Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Федорова М.О.

при секретарі судового засідання: Каліушко Ф.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську

на ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 29.08.2006 р.

та постанову господарського суду Івано-Франківської області від 28.04.2006 р.

у справі № А-14/116 господарського суду Івано-Франківської області

за позовом Закритого акціонерного товариства "Прикарпатський меблевий комбінат"

до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

Постановою господарського суду Івано-Франківської області від 28.04.2006 р. у справі № А-14/116 задоволено позовні вимоги ЗАТ "Прикарпатський меблевий комбінат" та визнано нечинними податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Івано-Франківську від 15.03.2006 р. № 0012251500, № 0012261500, № 0012241500, яким до позивача застосовані штрафні санкції в розмірі 17763,36 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, ДПІ у м. Івано-Франківську оскаржила їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В касаційній скарзі скаржник просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ДПІ в м. Івано-Франківську була проведена перевірка ЗАТ "Прикарпатський меблевий комбінат" по питанню своєчасності і повноти сплати в бюджет податків, зборів та інших обов’язкових платежів за період з 30.05.2005 р. по 15.03.2006 р., за результатами якої складений акт від 15.03.2006 року.

Перевіркою встановлено, що позивачем порушено строки сплати по платежу - орендна плата за землю за період з 30.05.2005 року по 15.03.2006 року.

На підставі даного акту перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення, якими до позивача згідно пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" застосовані штрафні санкції, а саме: в сумі 5108,30 грн. за податковим повідомленням-рішенням № 0012261500 за затримку до 30 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання з орендної плати за землю в розмірі 51082,90 грн.; в сумі 7027,09 грн. за податковим повідомленням-рішенням № 0012251500 за затримку до 90 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання з орендної плати за землю в розмірі 35135,45 грн. та в сумі 5627,97 грн. за податковим повідомленням-рішенням № 0012241500 за затримку понад 90 календарних днів в розмірі 11255,94 грн.

Задовольняючи позов суд першої інстанції, з думкою якого погодився апеляційний суд, виходили з такого:

· відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України "Про систему оподаткування" зміна податкових ставок і механізм справляння податків і зборів (обов’язкових платежів) не можуть запроваджуватися Законом України Про Державний бюджет України на відповідний рік;

· згідно ч. 2 ст. 4 Закону України "Про плату за землю" ставки земельного податку, порядок обчислення і сплати земельного податку не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законодавчими актами, крім цього Закону.

З таким висновком судів попередніх інстанцій погодитись не можна, з огляду на таке.

Згідно ч. 1 ст. 17 Закону України "Про плату за землю" земельний податок сплачується рівними частками власниками земельних ділянок, земельних часток (паїв) і землекористувачами - виробниками товарної сільськогосподарської і рибної продукції та громадянами до 15 серпня і 15 листопада, а всіма іншими платниками - щоквартально до 15 числа наступного за звітним кварталом місяця.

Проте, дію частини першої статті 17 даного Закону України зупинено на 2005 рік щодо строків сплати земельного податку платниками (крім громадян та виробників сільськогосподарської і рибної продукції) згідно із Законом України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" № 2285-ІV від 23.12.2004 р. (2285-15)

Відповідно до ст. 68 Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності та земельний податок сплачуються платниками (крім громадян та виробників сільськогосподарської і рибної продукції) за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Суди першої та апеляційної інстанції при прийнятті рішення помилково виходили з того, що Закон України "Про Державний бюджет на 2005 рік" (2285-15) не міг змінити строки сплати земельного податку. Закон України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) , зокрема в частині зупинення дії ч. 1 ст. 17 Закону України "Про плату за землю", неконституційним не визнаний.

Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.

Суди згаданих інстанцій порушили правила застосування норм матеріального права. Перевагу було надано приписам Закону України "Про систему оподаткування" (1251-12) та Закону України "Про плату за землю" (2535-12) , які до спірних відносин є загальними, перевагу ж при застосуванні закону мають спеціальні норми. Такими за наведених обставин є положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) .

Пунктом 1 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України (далі – Кодекс) встановлено, що бюджет – план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Зі змісту пункту 3 частини 1 статті 4 Кодексу випливає, що нормативно-правовими актами, що регулюють бюджетні відносини в Україні, є, зокрема, закон про Державний бюджет України.

Згідно з пунктом 19 частини 1 статті 2 Кодексу доходи бюджету – усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, дарунки, гранти).

Закон про Державний бюджет України на поточний рік регулює бюджетні відносини, зокрема, у сфері наповнення бюджету через механізми справляння податків. Отже, дія зазначеного закону поширюється, у тому числі, і на податкові правовідносини, оскільки одним із джерел формування доходної частини Державного бюджету на поточний рік є податки, які справляються за встановленими ставками. Закон про Державний бюджет України на поточний рік передбачає розмір кожної доходної статті бюджету, зокрема шляхом визначення розміру податкових ставок, зупинення дії податкових зобов’язань для визначеного кола суб’єктів і звільнення окремих суб’єктів господарювання від сплати певних видів податків, тощо.

Таким чином, закон про Державний бюджет України встановлює, зокрема, основи регулювання податкових відносин у частині спрямування податків до Державного бюджету як елементу його доходної частини. Виходячи із зазначеного, цим Законом може зупинятися дія окремих положень податкових законів, вводитися податкові пільги та інше.

Наведені обставини свідчать про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а тому оскаржені судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими.

Згідно статті 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

При цьому, відповідно до частини 2 статті 159 КАС України, законним вважається рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

З огляду на викладене вище, порушення судами правил застосування норм матеріального права є підставою для скасування постановлених у справі судових рішень та прийняття нової постанови про відмову в позові.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську задовольнити.

Ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 29.08.2006 р. та постанову господарського суду Івано-Франківської області від 28.04.2006 р. скасувати.

Прийняти у справі нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог Закритого акціонерного товариства "Прикарпатський меблевий комбінат" відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.