Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого, судді Смоковича М.І.,

суддів Весельської Т.Ф., Горбатюка С.А., Мироненка О.В., Чумаченко Т.А.,

провівши у порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, виконавчого комітету Чернівецької міської ради (далі - Чернівецький міськвиконком), треті особи - ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання недійсним рішення виконкому, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та про стягнення моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Чернівці від 17 червня 2003 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 29 жовтня 2003 року,

У серпні 1998 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4, Чернівецького міськвиконкому про визнання недійсними рішення виконкому від 05 листопада 1997 року № 811/21 щодо надання земельної ділянки у постійне користування ОСОБА_4, державного акту від 06 квітня 1998 року на право постійного користування землею по АДРЕСА_1, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою по АДРЕСА_2, стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування своїх вимог посилалися на те, що вони є співвласниками будинку АДРЕСА_2, за яким закріплена земельна ділянка площею 1552 кв. м. ОСОБА_4 є власником будинку АДРЕСА_1.

Чернівецький міськвиконком 05 листопада 1997 року прийняв рішення № 811/21, яким ОСОБА_4 надав у постійне користування земельну ділянку площею 0,0744 га, та на підставі цього рішення останній видано державний акт на право постійного користування землею. Рішення Чернівецьким міськвиконкомом прийнято з порушенням вимог статті 22 Земельного Кодексу України, оскільки ним було безпідставно збільшено площу земельної ділянки по АДРЕСА_1 на 0,0097 га, без узгодження меж суміжних земельних ділянок і закріплення меж ділянки в натурі. При видачі державного акту на право постійного користування землею не використано пропозиції архітектури з визначення конфігурації земельних ділянок будинків АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 для збереження постійного діючого під'їзду. ОСОБА_4 збудувала на межі суміжного землекористування капітальну огорожу, самовільно зайнявши частину їх земельної ділянки.

Під час розгляду справи позивачі змінили підстави позову про визнання недійсними рішення виконкому від 05 листопада 1997 року № 811/21 про надання земельної ділянки у постійне користування ОСОБА_4 та державного акт на право постійною користування землею від 06 квітня 1998 року по АДРЕСА_1, вказавши на порушення пункту 3.22 Державних будівельних норм містобудування, планування і забудови міських і сільських поселень, затверджених наказом Мінінвестбуду України від 17 квітня 1992 року № 44. Просили суд поновити їхнє право шляхом зобов'язання ОСОБА_4 розібрати цегельну огорожу по межі суміжного землекористування будинків АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2.

У листопаді 1998 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з додатковим позовом до ОСОБА_4 про стягнення моральної шкоди на суму 10000 грн. В позові зазначили, що внаслідок зведення відповідачем у травні-червні 1998 року капітальної огорожі стало неможливим використовувати частину земельної ділянки для влаштування під'їзду до їхнього житлового будинку. Зазначили, що даними неправомірними діями ОСОБА_4 завдана моральна шкода, пов'язана з порушенням права користуватися транспортним засобом.

Рішенням Ленінського районного суду м. Чернівці від 17 червня 2003 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсними рішення виконкому, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 29 жовтня 2003 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_3 відхилено. Рішення Ленінського районного суду м. Чернівці від 17 червня 2003 року залишено без зміни.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 вказують на те, що судами попередніх інстанцій рішення прийнято з порушенням вимог матеріального законодавства, просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на судові рішення у цій справі підлягає закриттю, а справа - поверненню для розгляду до Верховного Суду України з таких підстав.

Дана справа надійшла для розгляду з Верховного Суду України. Кодекс адміністративного судочинства України (2747-15) набрав чинності 01 вересня 2005 року.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктами владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії) дій чи бездіяльності.

Судами встановлено, що рішенням Чернівецького міськвиконкому № 811/21 від 05 листопада 1997 року ОСОБА_4 надана у постійне користування земельна ділянка площею 0,0744 га, на підставі якого вона отримала і державний акт на право постійного користування землею. ОСОБА_4 побудувала на межі землекористування паркан. Позивачі вважають, що внаслідок прийняття суб'єктом владних повноважень спірного рішення вони позбавлені користування частиною земельної ділянки, а паркан перешкоджає у користуванні проїзду до будинку.

Отже, спірні правовідносини виникли з приводу права користування частиною земельної ділянки між фізичними особами.

Участь у цій справі в якості відповідача суб'єкта владних повноважень не змінює правову природу спірних правовідносин, оскільки останній лише здійснює свої повноваження в сфері управлінської діяльності відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) .

Таким чином, дана справа є спором про право користування земельною ділянкою, а не у зв'язку з реалізацією відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, владних управлінських функцій, а тому не підлягає вирішенню у порядку адміністративного судочинства.

Згідно із пунктом 1 частини четвертої статті 214 КАС України, суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою, якщо справа не підлягає касаційному розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Якщо провадження за заявою, яку не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства було помилково порушено, суд закриває провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 157 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210, 220, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційне провадження, відкрите за касаційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Чернівці від 17 червня 2003 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 29 жовтня 2003 року у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до виконавчого комітету Чернівецької міської ради, треті особи - ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про визнання недійсним рішення виконкому, усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та стягнення моральної шкоди закрити.

Дану справу повернути для розгляду до Верховного Суду України.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як у випадку та з підстав, передбачених статями 236, 237 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами, протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.