Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Суддів - Смоковича М.І.

Весельської Т.Ф.

Горбатюка С.А.

Чумаченко Т.А.

Мироненка О.В. (суддя - доповідач)

провівши попередній розгляд адміністративної справи

за позовом ОСОБА_1

до УМВС України у Волинській області

про стягнення грошової компенсації за продовольчий пайок, речове майно та матеріальної допомоги

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 червня 2006 року

та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 31 серпня 2006 року,-

У травні 2006 року ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2. звернулася в суд з позовом до УМВС України у Волинській області про стягнення грошової компенсації за продовольчий пайок, речове майно та матеріальної допомоги, посилаючись на те, що відповідач своїм наказом через смерть виключив зі списків особового складу її чоловіка і не виплатив йому грошової компенсації за неотриманий продовольчий пайок за період з квітня 2000 року по березень 2002 року на загальну суму 1 271, 28 грн., грошову компенсацію за невикористане речове майно в сумі 1 781, 08 грн., матеріальну допомогу за період з 2000 року по 2003 рік в сумі 2 078,12 грн., виплата яких була передбачена на той час законодавством України. Вона неодноразово зверталась до відповідача зі скаргами, які залишалися без задоволення, тому просила визнати дії суб"єкта оскарження незаконними і стягнути на її користь вищевказані кошти.

Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 червня 2006 року задоволено частково позов.

Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 31 серпня 2006 року апеляційну скаргу позивачки залишено без задоволення, постанову суду першої інстанції - без змін.

У касаційній скарзі позивачка просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині відмови визнання бездіяльності відповідача щодо виплати ОСОБА_1. грошової компенсації за речове майно та продовольчий пайок та ухвалу суду апеляційної інстанцій, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити в повному обсязі вимоги, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що згідно с. 2 Указу Президента України "Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників органів внутрішніх справ" від 4 жовтня 1996р. № 926 (926/96) , особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ слід було виплачувати матеріальну допомогу в розмірі місячного грошового забезпечення на рік.

Як вбачається з матеріалів справи, дана матеріальна допомога ОСОБА_1. за 2000-2003 роки не виплачувалась у зв"язку з відсутністю економії фонду заробітної плати і грошового утримання.

Відповідно до положень ст. 65 Закону України "Про Державний бюджет на 2000 рік", ст. 57 Закону України "Про Державний бюджет на 2001 рік", ст. 53 Закону України "Про Державний бюджет на 2002 рік", ст. 59 Закону України "Про Державний бюджет на 2003 рік" установлено, що видатки бюджетних установ і організацій на виплату матеріальної допомоги можуть здійснюватись лише за наявності економії фонду заробітної плати та грошового забезпечення.

Суд, постановляючи рішення, правильно застосував положення статей Закону України "Про Державний бюджет на 2000 рік" (1458-14) , Закону України "Про Державний бюджет на 2001 рік" (2120-14) , Закону України "Про Державний бюджет на 2002 рік" (2905-14) , Закону України "Про Державний бюджет на 2003 рік" (380-15) та Указу Президента України і дійшов обґрунтованого висновку щодо правомірності дій відповідача при не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1. матеріальної допомоги за вказаний вище період.

З огляду на викладене, постановлене по справі судове рішення відповідає обставинам справи, наданим доказам та нормам матеріального і процесуального закону, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

За правилами частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 210, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів,

Касаційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2. залишити без задоволення, постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 червня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 31 серпня 2006 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 237 КАС України.