Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого-судді Брайка А. І.,

суддів Голубєвої Г. К.,

Карася О. В.,

Рибченка О. А.,

Федорова М. О.,

секретар судового засідання – Міненко О. М.,

розглянувши касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

на постанову Господарського суду міста Києва від 11.09.2006р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 21.11.2006р. у справі № 28/74

за позовом Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

за участю представників:

позивача – Стрілець О. І.,

відповідача – Вовчук М. В.,

Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго"подано позов про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків № 000091604/0 від 29.06.2004р. про визначення суми податкового зобов’язання по податку на прибуток в розмірі 4 740 180 грн., в т. ч. 2 656 100 грн. основного платежу та 2 084 080 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Господарського суду міста Києва від 11.09.2006р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.11.2006р. у справі № 28/74 позов задоволено повністю.

Судові рішення обґрунтовані тим, що законодавством не визначено обсягів нормативних значень технологічних втрат електроенергії; позивачем за період, що перевірявся, здійснювалось списання на виробництво електроенергії витрат, послуг, сировини, матеріалів відповідно до вимог законодавства з питань податкового та бухгалтерського обліку; втрати електроенергії, як в межах нормативних значень технологічних втрат, так і понаднормативні технологічні втрати, є втратами, які супроводжують процеси передавання електричної енергії, а тому об’єктивно пов’язані з веденням господарської діяльності і відносяться до складу валових витрат; відповідачем правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення не доведено; згідно висновку судово-бухгалтерської експертизи по даній справі висновки акту перевірки нормативно та документально не підтверджені.

Відповідач, не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, подав касаційну скаргу в якій просить їх скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити повністю посилаючись на порушення норм матеріального права, а саме: п. 1.32. ст. 1, п. 5.1. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Позивач в запереченнях на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін як обґрунтованих та прийнятих з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин справи, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню по слідуючим доводам та мотивам.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, підставою прийняття відповідачем оспорюваного податкового повідомлення-рішення став акт від 24.06.2004р. № 428/16-4/00131305 про результати позапланової перевірки з питання дотримання вимог законодавства щодо безоплатного відпуску споживачам електричної і теплової енергії за період з 01.01.2003р. по 01.01.2004р. в якому зазначено про заниження за цей період позивачем податку на прибуток на підставі того, що витрати на придбання товарів (робіт, послуг), понесені у зв’язку з виробництвом електроенергії, втраченої при передачі в мережах понад затверджені постановами НКРЕ нормативи не були використані у власній господарській діяльності позивача і не повинні включатися до його валових витрат. Закон України "Про електроенергетику" (575/97-ВР) визначає правові, економічні та організаційні засади діяльності в електроенергетиці і регулює відносини, пов’язані з виробництвом, передачею, постачанням і використанням енергії, яка виробляється на об’єктах електроенергетики і є товарною продукцією, призначеною для купівлі-продажу, оскільки регулювання відносин в електроенергетиці має особливості, викликані об’єктивними умовами функціонування галузі, зокрема, постійним і безперервним збалансуванням виробництва і споживання електричної енергії.

Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу – сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті (пп. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 вказаного закону).

Згідно п. 5.11. ст. 5 зазначеного закону установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Будь-які обмеження, як обґрунтовано зазначили суди попередніх інстанцій, щодо неможливості включення до складу валових витрат на придбання товарів (робіт, послуг), понесені у зв’язку з виробництвом електроенергії, втраченої при передачі в мережах понад затверджені постановами НКРЕ нормативи, Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) не передбачені.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлений факт списання позивачем на виробництво електричної енергії витрат, послуг, сировини, матеріалів у відповідності до вимог законодавства з питань бухгалтерського та податкового обліку, що відповідачем не заперечується.

Таким чином, понаднормативними є витрати, які об’єктивно передбачити неможливо, однак вони є обов’язковим елементом виробничої діяльності в даному випадку об’єктів електроенергетики, об’єктивно пов’язані з веденням ними господарської діяльності, а тому підлягають включенню до складу валових витрат таких платників податків.

Також вищезазначене не суперечить висновку судово-бухгалтерської експертизи проведеній по справі.

За вказаних обставин, зважаючи на відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову є вірним, судові рішення прийняті відповідно вимог чинного законодавства, а вимоги відповідача є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231, 254 КАС України, –

1. Залишити касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків без задоволення, а постанову Господарського суду міста Києва від 11.09.2006р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 21.11.2006р. у справі № 28/74 – без змін.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена відповідно до вимог ст. ст. 235 – 237, ч. 1 ст. 238 КАС України.