Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Голубєвої Г.К.

Суддів Брайка А.І.

Карася О.В.

Рибченка А.О.

Федорова М.О.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області

на ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 21.09.2006 року

та постановуГосподарського суду Закарпатської області від 07.08.2006 року

у справі № 7/260

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Транском"

до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

Товариство з обмеженою відповідальністю "Транском" звернулося до суду з позовною заявою про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області № 004381640/02113/15-0/20463771/11755 від 05.06.2006 року, яким донараховано позивачу відповідно до пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" штрафні санкції з податку на додану вартість за порушення граничних строків сплати узгодженого податкового боргу у сумі 1331, 43 грн. за травень, липень та жовтень 2005 року.

Постановою Господарського суду Закарпатської області від 07.08.2006 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 05.06.2006 року, позов задоволено: визнано недійсним оспорюване податкове повідомлення-рішення.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, мотивуючи неправильним застосуванням судами норм матеріального права, а саме вказує, що пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" визначають термін сплати податкового зобов'язання, зазначений у поданій платником декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону для подання податкової декларації, незалежно від продовження строку подання податкової декларації, визначеного пп. 4.1.5 п. 4.1 статті 4 вказаного Закону.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Підпунктом 5.3.1 п. 5.3. ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" передбачено, що платник податку зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку передбаченого підпунктом 4.1.4. пункту 4.1. ст. 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Відповідно до пп. 4.1.4 п.4.1 ст. 4 Закону України № 2181-ІІІ податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що може дорівнювати календарному місяцю, кварталу або календарному року.

Базовим податковим періодом з податку на додану вартість у даному випадку є календарний місяць.

Підпунктом 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 цього Закону визначено, що якщо останній день зазначених у цьому пункті строків припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем кожного з таких строків вважається наступний за вихідним або святковим робочий операційний (банківський) день.

Судами попередніх інстанцій правомірно враховано, що зазначене розповсюджується і на граничний строк, передбачений для подання податкової декларації, про який йдеться у пп. 5.3.1 Закону України № 2181-ІІІ (2181-14) та від якого розраховується десятиденний строк для погашення узгодженого податкового зобов'язання. Останнім днем такого строку вважається наступний за вихідним або святковим робочий операційний (банківський) день.

Зазначене, з врахуванням встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, свідчить про дотримання позивачем вимог чинного законодавства стосовно строків сплати узгодженої суми податкового зобов'язання та відсутність підстав для нарахування штрафних санкцій.

Отже, колегія суддів вважає, що порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення – без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220, 2201, 224, 230, 231 КАС України, Вищий адміністративний суд України

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області залишити без задоволення.

Ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 21.09.2006 року та постанову Господарського суду Закарпатської області від 07.08.2006 року у справі № 7/260 – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.