Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого),

Бившевої Л.I., Костенка М.I., Рибченка А.О., Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу касаційну скаргу Чернігівської міжрайонної державної податкової інспекції на рішення Господарського суду Чернігівської області від 15.03.2005 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2005 по справі № 16/60

за позовом Приватного виробничо-комерційного підприємства "Iнтрансавтострой"

до Чернігівської міжрайонної державної податкової інспекції

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позовні вимоги про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Чернігівської МДПI (далі - МДПI) від 27.03.2005 № 0000252340/0 в частині визначеного податкового зобов'язання по пені за порушення термінів розрахунків в сфері зовнішньоекономічної діяльності в сумі 471,89 грн., винесеного на підставі Акту перевірки позивача з питань дотримання вимог валютного законодавства за період з 01.01.2002 по 28.02.2002 від 27.03.2002 № 7/23-0.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 15.03.2005 залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2005 по справі № 16/60 - позов задоволено.

Підставою ж нарахувань податкових зобов'язань стали ті обставини, що за договором купівлі-продажу №135, укладеним 14.10.1999 між позивачем (постачальник) та ВАТ "Вязниківськй льонокомбінат", Росія м. Вязники (покупець), перший зобов'язався поставити другому льоноволокно автомобільним транспортом на умовах СIР-Вязники, № 3 в кількості 200 тон за ціною 453 долари США за одну тону та № 4 у кількості 200 тон за ціною 545 долари США за одну тону.

Виконуючи умови договору, позивач здійснив експорт льоноволокна за вантажно-митними деклараціями загальною вартістю 21 260,02 доларів США.

При цьому судом встановлено, що пеню було нараховано за порушення термінів розрахунків в сфері зовнішньоекономічної діяльності в сумі 471,89 грн., за наслідками перевірки позивача з питань дотримання вимог валютного законодавства за період з 01.01.2002 по 28.02.2002, де було встановлено, що за даною експортною операцією у позивача існує прострочена дебіторська заборгованість у сумі 719 доларів США.

Факт недопостачання льоноволокна судами підтверджено рішенням Міжнародним комерційним арбітражним судом при Торгово-промисловій палаті України від 16, 22 лютого 2001 року у справі АС № 331р/2000, за яким встановлено факт відсутності у ВАТ "Вязниківський льонокомбінат" боргу перед позивачем, оскільки товар у кількості 1424 кг. на суму 719 доларів США не був поставлений і має місце недостача товару.

Беручи до уваги викладене, суди зазначили, що позивач не повинен був отримувати такої виручки через недопостачання ним льоноволокна в кількості 1425 кг на загальну суму 719 доларів США своєму контрагенту - ВАТ "Вязниківський комбінат", так як відсутня заборгованість ВАТ "Вязниківський комбінат" перед позивачем.

Таким чином, на підставі ч. 2, 5 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) суди визначились про безпідставність нарахування Чернігівською МДПI пені за прострочення термінів отримання виручки в розмірі 719 доларів США.

Не погодившись із рішенням Господарського суду Чернігівської області від 15.03.2005 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2005 по справі № 16/60 відповідач (МДПI) подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення та відмовити в позові, оскільки рішення винесено із порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права і судом не прийнято до уваги норму ст. 1 Закону України від 23.09.1994 № 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (185/94-ВР) , оскільки з моменту встановлення порушення протягом 2002 року за актами перевірок № 7/23-04 від 27.03.2002, № 12/23-04 від 07.06.2002, № 78/23-04/248353301 від 19.08.2002 ПВКП "Iнтрансавтострой" нараховувалася пеня на суму простроченої дебіторської заборгованості в сумі 719 доларів США, яка не була погашена в порушення вимог ст. 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (185/94-ВР) .

Позивач заперечення на касаційну скаргу не надав.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як визначено в ст. 1 Закону України від 23.09.1994 № 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (185/94-ВР) , виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей за контрактами, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення згаданого терміну потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Порушення резидентами термінів, передбачених ст. 1 та ст. 2 Закону, тягне за собою на підставі ст. 4 цього ж Закону стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

Пеню було нараховано за порушення термінів розрахунків в сфері зовнішньоекономічної діяльності в сумі 471,89 грн., за наслідками перевірки позивача з питань дотримання вимог валютного законодавства за період з 01.01.2002 по 28.02.2002.

Однак судами першої та апеляційної інстанції встановлено на підставі матеріалів справи, що позивач не повинен був отримувати такої виручки через недопостачання ним льоноволокна в кількості 1425 кг на загальну суму 719 доларів США своєму контрагенту - ВАТ "В'язніківський комбінат".

На підтвердження даного факту, на підставі ч. 2, 5 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) суди послались на те, що факт недопостачання підтверджується рішенням МКАС при Торгово-промисловій палаті України від 16, 22 лютого 2001 року у справі АС № 331р/2000. А тому суди дійшли вірного висновку про відсутність заборгованості ВАТ "В'язніківський комбінат" перед позивачем та безпідставність нарахування Чернігівською МДПI пені за прострочення термінів отримання виручки в розмірі 719 доларів США.

Таким чином, аналізуючи підстави нарахування податкового зобов'язання необхідно звернути увагу на помилковість міркувань скаржника, оскільки в даному випадку у відповідача відсутні законні підстави нарахування пені за порушення термінів розрахунків в сфері зовнішньоекономічної діяльності, а тому прийняте оспорюване податкове повідомлення-рішення не відповідає нормам чинного законодавства України.

Отже, при прийнятті судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вичерпних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і правильно застосували до спірних правовідносин сторін норми матеріального права та підставно задовольнили позов. А рішення Господарського суду Чернігівської області від 15.03.2005 та постанова Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2005 по справі № 16/60 належним чином мотивовані і за своїм змістом та формою відповідають вимогам процесуального закону і не підлягають скасуванню. При цьому доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

З огляду на зазначене та керуючись ст. ст. 215, 220, 220-1, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Чернігівської міжрайонної державної податкової інспекції залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Чернігівської області від 15.03.2005 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2005 по справі № 16/60 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237 - 239 КАС України (2747-15) .