розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2007 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Президента України про визнання нечинним рішення, поновлення на роботі та відшкодування моральної шкоди,

У грудні 2006 року ОСОБА_1 звернувся в суд з вказаним адміністративним позовом.

Зазначав, що працював на посаді голови Долинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області. 26 жовтня 2006 року звернувся із заявою до Президента України з проханням звільнити з займаної посади, посилаючись на неможливість продовження роботу через конфлікт, який склався з Івано-Франківською обласною державною адміністрацією. Розпорядженням Президента України від 20 листопада 2006 року №376/2006-рп (376/2006-рп) звільнений з займаної посади через неналежне виконання службових обов'язків.

Просив визнати неправомірним розпорядження, поновити на посаді, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 14 443 грн. та відшкодувати моральну шкоду в розмірі 250 000 грн.

Постановою Долинського районного суду Івано-Франківської області від 16 березня 2007 року, залишеною без зміни ухвалою судової палати у цивільних справах Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2007 року, в задоволені позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та постановити нове про задоволення позову.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин у справі колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що розпорядженням Президента України від 10 березня 2005 року №510/2005-рп (510/2005-рп) ОСОБА_1 призначено на посаду голови Долинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області.

Рішенням колегії Івано-Франківської обласної державної адміністрації від 04 жовтня 2006 року № 20 рекомендовано звернутися до Президента України з поданням про звільнення ОСОБА_1 з посади, як такого, що не забезпечив виконання покладених на нього завдань. Рішення прийнято за результатом вивчення довідки про стан соціально-економічного розвитку та суспільно-політичну ситуації у Долинському районі Івано-Франківської області.

26 жовтня 2006 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до Президента України з проханням звільнити з посади через конфліктні стосунки з керівництвом Івано-Франківської обласної державної адміністрації. Розпорядженням Президента України від 20 листопада 2006 року №376/2006-рп (376/2006-рп) ОСОБА_1 звільнено з займаної посади через неналежне виконання службових обов'язків.

На підставі розпорядження Президента України Долинською районною державною адміністрацією Івано-Франківської області прийнято розпорядження від 05 грудня 2006 року №330 про припинення повноважень ОСОБА_1 як голови районної державної адміністрації.

Вирішуючи спір і відмовляючи в позові суди попередніх інстанцій виходили з того, що приймаючи розпорядження Президент України діяв в межах повноважень, передбачених Конституції України (254к/96-ВР) та законами України, й законно звільнив позивача з посади за неналежне виконання службових обов'язків.

З такими висновками судів не можна погодитися виходячи з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Призначення на посади голів місцевих державних адміністрацій та припинення їх повноважень встановлено статтею 118 Конституції, статтями 8, 9 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" й віднесено до компетенції Президента України. В даному випадку суб'єкт владних повноважень, що уповноважений вирішувати питання про призначення на публічну службу (Президент України), не співпадає в особі з органом державної влади (районна державна адміністрація), де особа перебуває на публічній посаді.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідно, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача і у справах про поновлення на публічній службі.

Заперечуючи проти позову представник відповідача посилався на те, що Президент України на підставі подання Кабінету Міністрів України правомірно припинив публічну службу ОСОБА_1 за неналежне виконання службових обов'язків.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 9 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" повноваження голів місцевих державних адміністрацій можуть бути припинені в разі подання Кабінету Міністрів України з підстав, передбачених законодавством про державну службу.

У поданні Кабінету Міністрів України Президенту України з пропозицією звільнити позивача з посади зазначено, що підставою для звільнення є неналежне виконання службових обов'язків.

Підстави припинення державної служби визначені статтею 30 Закону України "Про державну службу".

Вирішуючи спір суди не встановили чи передбачено законом припинення державної служби на посаді голови місцевої державної адміністрацій з підстав, що зазначені в розпорядженні Президента України про звільнення ОСОБА_1

Ця обставина судами не встановлювалася і правова оцінка їй не давалася.

Суд касаційної інстанції, як визначено у частині першій статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Оскільки суди попередніх інстанцій неповно встановили обставини справи, що могло призвести до неправильного вирішення справи, а суд касаційної інстанції не може усунути приведені порушення закону, то судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Долинського районного суду Івано-Франківської області від 16 березня 2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2007 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня їх відкриття.