Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А., Шипуліної Т.М.,

при секретарі Євтушевському В.М.,

за участю:

представників позивача – Коваленка В.В., Мартинюка Є.П.,

представників відповідача – Шаргородського Ю.П., Авраменко Л.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Чернігівської міжрайонної державної податкової інспекції

на постанову господарського суду Чернігівської області від 12 вересня 2006 року

та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07 листопада 2006 року

у справі № 6/229а

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Куликівський льонозавод"

до Чернігівської міжрайонної державної податкової інспекції

про визнання недійсним податкового повідомлення – рішення, -

У липні 2006 року ВАТ "Куликівський льонозавод" звернулось до суду з позовом до Чернігівської МДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення – рішення № 0000062340/0 від 29 червня 2006 року в сумі 79696, 09 грн.

Постановою господарського суду Чернігівської області від 12 вересня 2006 року позов задоволено.

Визнано повністю недійсним податкове повідомлення – рішення Чернігівської МДПІ від 29 червня 2006 року № 0000062340/0, яким ВАТ "Куликівський льонозавод" визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 79696, 00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ВАТ "Куликівський льонозавод" 3, 40 грн. судових витрат.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07 листопада 2006 року постанову господарського суду Чернігівської області від 12 вересня 2006 року скасовано.

Позов задоволено частково.

Визнати недійсним податкове повідомлення – рішення Чернігівської МДПІ № 0000062340/0 від 29 червня 2006 року на суму 79696, 09 грн., як податкового зобов’язання.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ВАТ "Куликівський льонозавод" 2, 55 грн. судових витрат.

В касаційній скарзі Чернігівська МДПІ, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить скасувати постанову господарського суду Чернігівської області від 12 вересня 2006 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 07 листопада 2006 року в частині визнання недійсним податкового повідомлення – рішення № 0000062340/0 від 29 червня 2006 року на суму 79696, 09 грн., як податкового зобов’язання, ухвалити нове судове рішення в цій частині, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, а в решті постанову Київського апеляційного господарського суду від 07 листопада 2006 року залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга Чернігівської МДПІ задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій було встановлено наступне.

Чернігівська МДПІ провела виїзну планову перевірку ВАТ "Куликівський льонозавод" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2005 року по 31 березня 2006 року, за результатами якої було складено акт перевірки № 9/23-108/00306377 від 16 червня 2006 року.

Перевіркою було встановлено, зокрема, порушення вимог п. 11.29 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість" та абзацу другого п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1999 року № 271 "Про Порядок акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками - платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини" (271-99-п) в частині неперерахування сум податку на додану вартість на окремий рахунок в розмірі 79696, 09 грн.

29 червня 2006 року Чернігівська МДПІ на підставі акту перевірки прийняла податкове повідомлення – рішення № 0000062340/0, яким ВАТ "Куликівський льонозавод" визначено суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 79696, 09 грн., як податкове зобов’язання з податку на додану вартість.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що кошти, які залишились в розпорядженні позивача, як сільськогосподарського товаровиробника, були використані ним на придбання матеріально – технічних ресурсів виробничого призначення, а тому нецільового використання коштів в розумінні п. 11.29 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість" в діях позивача не було. При цьому суд першої інстанції посилався на те, що відповідач прийняв податкове повідомлення – рішення, однак не визначив в ньому суму податкового зобов’язання платника податку у відповідності до абзацу "б" підпункту 4.2.2. п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та не застосував штрафні санкції, які передбачені ст. 17 цього ж Закону. Крім того, суд посилався на те, що п. 11.29 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачає право стягнення акумульованих коштів до Державного бюджету України в безспірному порядку у разі нецільового використання їх платником податку.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги в частині, виходив з того, що позивач в порушення вимог п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1999 року № 271 "Про Порядок акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками - платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини" (271-99-п) не перерахував на окремий рахунок 79696, 09 грн. При цьому суд апеляційної інстанції посилався на те, що застосування спірним податковим повідомленням – рішенням до позивача штрафних (фінансових) санкцій є безпідставним, оскільки застосування таких штрафних санкцій законодавством не передбачено.

Однак з таким висновком суду апеляційної інстанції колегія суддів погодитись не може з огляду на наступне.

Відповідно до п. 11.29 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) до 1 січня 2004 року зупинено дію пункту 7.7 статті 7, пунктів 10.1 і 10.2 статті 10 цього Закону в частині сплати до бюджету податку на додану вартість щодо операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з поставки переробним підприємствам молока та м’яса живою вагою, що здійснюються сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, в яких сума, одержана від поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, становить не менше 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства.

Для новостворених сільськогосподарських товаровиробників різних форм власності питома вага сільськогосподарської продукції в загальній сумі валового доходу підприємства в поточному році визначається за даними звітного періоду.

Зазначені кошти залишаються в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і використовуються ними на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. У разі нецільового використання акумульованих коштів вони стягуються до Державного бюджету України в безспірному порядку.

Порядок акумуляції та використання зазначених коштів визначається Кабінетом Міністрів України. Законом України "Про продовження дії окремих норм Закону України "Про податок на додану вартість" від 28 листопада 2003 року № 1352-IV (1352-15) , який набрав чинності з 01 січня 2004 року, продовжено до 01 січня 2005 року дію підпункту 6.2.6 пункту 6.2 статті 6 та пунктів 11.21 і 11.29 статті 11 Закону України "Про податок на додану вартість". Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо оподаткування сільськогосподарських підприємств" від 23 грудня 2004 року № 2287-IV (2287-15) , який набрав чинності з 01 січня 2005 року, у Законі України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) продовжено до 1 січня 2006 року дію підпункту 6.2.6 пункту 6.2 статті 6 та пунктів 11.21 і 11.29 статті 11.

Кабінетом Міністрів України з метою підтримки сільськогосподарських товаровиробників та відповідно до пункту 11.29 статті 11 Закону України "Про податок на додану вартість" було постановлено затвердити Порядок акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками - платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини.

Цим Порядком визначається механізм акумуляції та використання коштів податку на додану вартість, що не підлягають сплаті до бюджету, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками - платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, крім операцій з продажу переробним підприємствам молока та м’яса живою вагою.

Відповідно до п. 4 Порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками - платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1999 року № 271 (271-99-п) , на підставі даних бухгалтерського та податкового обліку сільськогосподарський товаровиробник складає декларацію з податку на додану вартість з реалізованої продукції, товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, крім операцій з продажу переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою, і в терміни, передбачені законодавством для звітності, подають її до органів державної податкової служби. Одночасно з декларацією з податку на додану вартість за відповідний звітний період сільськогосподарські товаровиробники подають до органу державної податкової служби за місцем реєстрації довідку про цільове використання сум податку на додану вартість за попередній звітний період, форма та зміст якої визначається Державною податковою адміністрацією за погодженням із Міністерством аграрної політики.

Залишок податкових зобов’язань відповідно до декларації з податку на додану вартість з реалізованої продукції, товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, тобто різниця між сумою податку на додану вартість, одержаною сільськогосподарськими товаровиробниками від покупців, та сумою податку на додану вартість, сплаченою ними постачальникам, перераховується сільськогосподарськими товаровиробниками з поточного рахунка на окремий рахунок у терміни, передбачені для перерахування суми податку на додану вартість до бюджету. Не перераховані на окремий рахунок зазначені кошти вважаються такими, що використовуються не за цільовим призначенням, і підлягають стягненню до державного бюджету у безспірному порядку.

Згідно абзацу другого п. 5 вищезазначеного Порядку кошти, перераховані сільськогосподарськими товаровиробниками на окремий рахунок, використовуються ними для придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. У разі нецільового використання кошти стягуються до державного бюджету в безспірному порядку.

По справі було встановлено, що кошти, які склали різницю між сумою податку на додану вартість, одержаною від покупців, та сумою податку на додану вартість, сплаченою постачальникам, в тому числі, 79696, 09 грн., були використані позивачем на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення.

Таким чином, ці кошти були використані позивачем за цільовим призначенням і ним не були порушені вимоги Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) та Порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками - платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1999 року № 271 (271-99-п) .

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про нецільове використання позивачем коштів в розмірі 79696, 09 грн.

В той час, як суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що нецільове використання кошів в діях позивача відсутнє.

При цьому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність визначення спірним податковим повідомленням – рішенням суми штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 79696, 09 грн., як податкове зобов’язання з податку на додану вартість, оскільки суд першої інстанції правильно виходив з того, що у випадку нецільового використання акумульованих коштів вони стягуються до Державного бюджету в безспірному порядку і вони не є податковим зобов’язанням в розумінні Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) , а тому визначення цих коштів у податковому повідомленні – рішення податковим зобов’язанням є безпідставним.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції неправомірно скасував рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону, та визнав податкове повідомлення – рішення Чернігівської МДПІ № 0000062340/0 від 29 червня 2006 року недійсним на суму 79696, 09 грн., як податкового зобов’язання.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Враховуючи вищевикладене, постанова Київського апеляційного господарського суду від 07 листопада 2006 року підлягає скасуванню із залишенням в силі постанови господарського суду Чернігівської області від 12 вересня 2006 року.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 226, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія –

Касаційну скаргу Чернігівської міжрайонної державної податкової інспекції залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 07 листопада 2006 року скасувати, а постанову господарського суду Чернігівської області від 12 вересня 2006 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.