Товариство з обмеженою відповідальністю "Рейдер Лтд" (надалі – позивач, ТОВ "Рейдер Лтд") звернулось до Господарського суду Львівської області із позовом до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова (надалі відповідач – ДПІ у Залізничному районі м. Львова) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень ДПІ у Залізничному районі м. Львова від 05.04.2004 року №0001552320/0/7858, №0001562320/0/7857 та від 28.09.2004 року №0001552320/3, №0001562320/3, №0005682320/3.

Рішенням господарського суду Львівської області (суддя – Запотічняк О.Д.) від 03.02.2005р. у справі № 5/3295-12/423 позов задоволено:

- визнано недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ у Залізничному районі м. Львова від 05.04.2004 року №0001552320/0/7858, №0001562320/0/7857 та від 28.09.2004 року №0001552320/3, №0001562320/3, №0005682320/3.

- стягнено з ДПІ у Залізничному районі м. Львова 203,00грн. судових витрат.

Зазначене ріше ння мотивовано тим, що висновки акту перевірки щодо порушення позивачем вимог Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) та Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) є необгрунтованими, з огляду на що нормативні підстави для визначення позивачу податкового зобов’язання за платежами податок на прибуток та податок на додану вартість – відсутні.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду (судова колегія у складі: головуючий: Бобеляка О.М., судді: Краєвська М.В., Орищин Г.В.) від 04.05.2005р. у справі № 5/3295-12/423 апеляційну скаргу ДПІ у Залізничному районі м. Львова задоволено:

- рішення господарського суду Львівської області від 03.02.2005р. у справі №5/3295-12/423 скасовано;

- в задоволенні позовних вимог відмовлено;

- стягнуто з ТОВ "Рейдер Лтд" 42,50 грн., державного мита за апеляційною скаргою.

Вказана постанова мотивована тим, що позивачем неправомірно кваліфіковано у якості валових витрат та відповідно віднесено до складу податкового кредиту, витрати здійснені у зв’язку із придбанням інформаційно-консультаційних послуг та послуг мобільного зв’язку за відсутності належним чином оформлених документів на підтвердження здійснення таких витрат у зв’язку із веденням господарської діяльності.

ТОВ "Рейдер Лтд", не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням господарського суду апеляційної інстанції, звернулось із касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.05.2005р. у справі № 5/3295-12/423 повністю та залишити в силі судове рішення господарського суду першої інстанції у вказаній справі.

Касаційна скарга аргументована порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме вимог Законів України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , "Про аудиторську діяльність" (3125-12) , Цивільного кодексу України (435-15) та Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Ухвалою Вищого господарського суду України від 07.11.2005р. у справі № 5/3295-12/423 вказана касаційна скарга разом із матеріалами справи передана на розгляд Вищому адміністративному суду України за підвідомчістю.

Заперечень на вказану касаційну скаргу від ДПІ у Залізничному районі м. Львова не надійшло.

У судовому засіданні суду касаційної інстанції від 24.01.2008р., на підставі ч. 2 ст. 150 КАС України, було оголошено перерву до 28.02.2008р.

Представники сторін у судове засідання суду касаційної інстанції не з’явились, своїм процесуальним правом, що передбачене ст. 49 КАС України не скористались, про причини не явки суду не зазначили, незважаючи на те, що про час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Відповідно до частини 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

ДПІ у Залізничному районі м. Львова була проведена планова документальна перевірка дотримання вимог податкового та валютного законодавства ТОВ "Рейдер ЛТД" за період з 01.01.2002 року до 01.01.2004 р., за наслідками якої було складено акт від 02.04.04 року №272/23-2/20784274 "Про результати планової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства ТОВ "Рейдер ЛТД".

Відповідно до висновків вказаного акту перевірки встановлено наступні порушення вимог чинного законодавства України:

пункти 5.2.1, 5.3.9 та 5.4.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" у зв’язку із завищення валових витрат у 2002 та 2003 роках на загальну суму 76 900,00 грн., що призвело до заниження податку на прибуток за вказані періоди на загальну суму 23 000,00 грн.;

пункти 7.2.6, 7.4.1 та 7.4.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" у зв’язку із завищення податкового кредиту з податку на додану вартість у 2002 та 2003 роках на загальну суму 19 402,00 грн.

На підставі перелічених висновків акту перевірки акт від 02.04.04 року №272/23-2/20784274 відповідачем були прийняті наступні податкові повідомлення - рішення від 05.04.2004р.:

№0001552320/0/7858, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання за платежем податок на прибуток у розмірі 31 760,00грн. у тому числі 23,000,00грн, за основним платежем та 8 760,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

№0001562320/0/7857, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 28 903,00 грн. у тому числі 19 402,00 грн. за основним платежем та 9 501,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Зазначені вище податкові повідомлення - рішення були оскаржені позивачем в адміністративному полрядку, за наслідками якого скарги позивача були залишені були залишені без задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення – без змін та відповідачем було направлено позивачу податкові повідомлення - рішення від 28.09.04 року №0001552320/3, № 0005682320/3 та №0001562320/3, які за підставами та сумою нарахування є аналогічними первинним податковим повідомленням-рішенням.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга ТОВ "Рейдер Лтд" підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається із прийнятих у справі № 5/3295-12/423 судових рішень, фактичною підставою для прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення 05.04.2004р. №0001552320/0/7858 стали висновки останнього про неправомірне включення позивачем до складу валових витрат суми вартості інформаційно-констультаційних послуг з питань бухгалтерського обліку, звітності оподаткування аналізу ведення виробництва, продажу продукції (робіт, послуг), оскільки такі витрати не пов’язані із здійснюваною позивачем господарською діяльністю. Зокрема, у акті перевірки зазначено, що у ТОВ "Рейдер ЛТД" наявні акти надання послуг отриманих від підприємств, які не відповідають вимогам Закону України "Про аудиторську діяльність" (3125-12) .

Також, ДПІ у Залізничному районі м. Львова встановлено, що ТОВ "Рейдер ЛТД" неправомірно віднесло до складу валових витрат суми вартості послуг мобільного зв’язку, оскільки останнім не надано документів на підтвердження здійснення даних витрат при проведенні господарської діяльності.

Правова позиція господарського суду апеляційної інстанції грунтується на висновку, щодо неправомірного включення до складу валових витрат та відповідно до складу податкового кредиту, витрат, які здійснені у зв’язку із придбанням інформаційно-консультаційних послуг, оскільки такі послуги зокрема надавались із порушенням вимог Закону України "Про аудиторську діяльність" (3125-12) .

Проте, судова колегія Вищого адміністративного суду України такі висновки вважає нормативно необгрунтованими, з огляду на слідуюче.

Відповідно до пп. 5.2.1. п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (із врахуванням змін та доповнень) до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

За змістом п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 вказаного вище закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Підпунктом 5.4.2 п.5.4 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що до валових витрат правомірно відносити витрати, крім тих, що підлягають амортизації, пов'язані з науково-технічним забезпеченням господарської діяльності, на винахідництво і раціоналізацію господарських процесів, проведення дослідно-експериментальних та конструкторських робіт, виготовлення та дослідження моделей і зразків, пов'язаних з основною діяльністю платника податку, виплатою роялті та придбанням нематеріальних активів (крім тих, що підлягають амортизації) для їх використання в господарській діяльності платника податку. Норми цього підпункту стосуються витрат на зазначені заходи незалежно від того, чи призвели такі заходи до збільшення доходів платника податку.

Таким чином, на підставі викладеного, судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає обгрунтованим висновок господарського суду першої інстанції щодо повної відповідності віднесення платником податків витрат на здійснення інформаційно-консультаційних послуг до складу валових витрат за змістом Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) .

Також, судова колегія Вищого адміністративного суду України поділяє правову позицію господарського суду першої інстанції щодо відповідності вимогам Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) віднесення платником податку до складу валових витрат, витрат, що були понесенні у зв’язку із отриманням послуг мобільного зв’язку, з підстав, що були наведені вище, а також враховуючи те, що за змістом висновку господарського суду першої інстанції, що не спростовано у ході апеляційного розгляду справи, встановлено наявність первинних бухгалтерських та цивільно - правових документів як щодо надання інформаційно - консультаційних послуг так і послуг мобільного зв'язку (договори, акти про надання послуг, розрахунки вартості наданих послуг, рахунки, податкові {накладні), що були у наявності в позивача та безпідставно не взяті до уваги відповідачем при проведенні перевірки. Ці документи, зазначено господарським судом Львівстької області повністю відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.95 року №88 (z0168-95) .

За таких обставин, судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає невідповідним нормативному змісту Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) твердження відповідача, що витрати пов’язані з оплатою послуг мобільного зв’язку включені позивачем до складу валових витрат в порушення вимог зазначеного закону.

В частині визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість, судова колегія Вищого адміністративного суду України дійшла наступних висновків.

Як вбачається із спірного акту перевірки та встановлено у оскаржуваних судових рішеннях підставою для визначення позивачу податкового зобов’язання з податку на додану вартість стало порушення останнім вимог пп.7.4.1 п.7.4 ст. Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , а саме віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість з придбаних послуг інформаційно-консультаційного характеру та послуг мобільного зв’язку, оскільки вартість таких витрат не належить до складу валових витрат виробництва.

Відповідно до змісту пп.7.4.1 п.7.4 ст. Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Таким чином, грунтуючись на тому факті, що судовою колегією Вищого адміністративного суду України підтверджено правомірність віднесення позивачем названих витрат на прибання послуг інформаційно-консультаційного характеру та послуг мобільного зв’язку до складу валових витрат, то в силу вказаної вище норми закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) позивачем цілком правомірно сформовано податковий кредит за наслідками таких господарських операцій.

Інших обставин, що унеможливлюють право ТОВ "Рейдер ЛТД" на віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту відповідачем у ході судового розгляду справи не зазначено.

Крім того, судова колегія Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками господарського суду першої інстанції в частині твердження про необгрунтованість висновків ДПІ у Залізничному районі м. Львова щодо порушення позивачем вимог пп.7.2.1, пп.7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" при віднесенні до скаду податкового кредиту суми податку на додану вартість по накладним ТОВ "Княжа справа" від 27.02.2003р. № 02/27-7 на суму податку на додану вартість у розмірі – 2000,00грн. та ПП "Княжа справа" від 30.01.2003р. № 01/30-15 на суму податку на додану вартість у розмірі – 2000,00грн., а саме.

Як вбачається з оскаржуваного рішення місцевого господарського суду, останнім встановлено, що названі податкові накладні у повній мірі виконують функції, покладені на них Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , а саме – з їх змісту можливо встановити дату виписування податкової накладної, можливо ідентифікувати учасників господарської операції (продавців товарів та позивача) та визначити їх податкові номери, можливо з’ясувати опис (номенклатуру) товарів, ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні, а також загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Тобто, ці податкові накладні підтверджують фактичність здійснення господарських операцій, сплату податку на додану вартість (у складі вартості товару) та суми цього податку.

Судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає, що ті недоліки в заповненні податкових накладних, які виявлені відповідачем в результаті перевірки, не роблять вказані звітні документи недійсними та не можуть свідчити про їх неналежність та недопустимість, як підставу для формування податкового кредиту.

Враховуючи викладене, судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає, що господарський суд Львівської області дійшов правильних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і відповідним чином застосував до спірних правовідносин норми матеріального права.

Тому, судова колегія Вищого адміністративного суду України, встановивши наявність підстав, передбачених нормативно-правовим приписом ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України, скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване помилково.