Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Суддів - Смоковича М.I.

Весельської Т.Ф.

Горбатюка С.А.

Чумаченко Т.А.

Мироненка О.В. (суддя - доповідач)

провівши у письмовому провадженні розгляд адміністративної справи

за позовом Управління пенсійного фонду України в Бердичівському районі Житомирської області

до Приватного нотаріуса ОСОБА_1

про стягнення боргу

за касаційною скаргою Управління пенсійного фонду України в Бердичівському районі Житомирської області

на рішення Апеляційного суду Житомирської області від 24 червня 2004 року,-

В С Т А Н О В И Л А :

У травня 2003 року Управління пенсійного фонду України в Бердичівському районі Житомирської області про стягнення боргу та зазначило, що недоїмка по збору на обов'язкове державне пенсійне страхування в період з 1 січня 1999 року по 31 грудня 2000 року утворилась внаслідок порушення приватним нотаріусом норм Постанови ВР України "Про порядок введення в дію Закону України "Про пенсійне забезпечення" (1931-12) та змін до зазначеної постанови від 7 лютого 1996 року.

Рішенням Бердичівського міського суду Житомирської області від 2 лютого 2004 року позов було задоволено.

Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 24 червня 2004 року в апеляційної скарга відповідача була задоволена, рішення суду першої інстанції скасовано, та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову.

У касаційній скарзі Управління пенсійного фонду України в Бердичівському районі Житомирської області просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на те, що судами неправильно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Верховний Суд України ухвалою від 22 вересня 2006 року на підставі п.10 "Прикінцевих та перехідних положень" Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) справу передав до Вищого адміністративного суду України.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню. Рішення Апеляційного суду Житомирської області від 24 червня 2004 року підлягає скасуванню, рішення суду першої інстанції від 2 лютого 2004 року - залишенню без змін.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції помилково послався на положення Указу Президента України (506/98) "Про обмеження максимальної величини фактичних витрат суб'єктів господарювання на оплату праці працівників, суми оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу, з яких справляються збори (внески) до соціальних фондів", максимальна величина фактичних витрат суб'єктів господарювання на оплату праці працівників, суми оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу, з яких відповідно до законів України справляються збори (внески) до Пенсійного фонду України для цілі визначення розміру цих зборів, встановлюються та переглядаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінетом Міністрів України встановлено максимальну величину суми оподатковуваного доходу (прибутку) з якого, відповідно до законів України, справлявся збір до Пенсійного фонду України і вказані нормативні акти були чинними на час виникнення спірних правовідносин.

На 1999-2000 роки максимальна величина сукупного оподатковуваного доходу встановлювалася в розмірі 1000 гривень і саме з такої суми приватний нотаріус сплачував збір до Пенсійного фонду України.

Відповідно до ст. 67 Конституції України (254к/96-ВР) одним з конституційних обов'язків є обов'язок осіб, які отримують доходи від трудової, інтелектуальної і творчої діяльності, а також з інших джерел, брати участь у формуванні державного та місцевих бюджетів шляхом сплати податків і зборів.

Згідно ч.7 ст.1 Закону України "Про систему оподаткування" (1251-12) будь-які податки, збори, які запроваджуються законами України, мають бути включені до Закону України "Про систему оподаткування" (1251-12) .

Ставки, механізми справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законами України, крім законів про оподаткування.

Відповідно до п.3 ст.1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" (400/97-ВР) нотаріуси, адвокати належать до платників збору на обов'язкове державне страхування, об'єктом їх оподаткування є сума оподаткування доходу обчислена в порядку визначеному Кабінетом Міністрів України Декретом Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" (13-92) і ставка збору становить 32% від зазначеного об'єкту оподаткування.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору, вірно застосував саме Закон України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" (400/97-ВР) та Декрет Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" (13-92) , а не Указ Президента України "Про обмеження максимальної величини фактичних витрат суб'єктів господарювання на оплату праці працівників, суми оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу, з яких справляються збори (внески) до соціальних фондів".

Оскільки судом апеляційної інстанції невірно застосовано норми матеріального права та помилково скасовано рішення суду першої інстанції, то рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

За правилами статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись статтями 220, 222, 226, 230, 231 КАС України (2747-15) , колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Управління пенсійного фонду України в Бердичівському районі Житомирської області задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Житомирської області від 24 червня 2004 року скасувати, залишити в силі рішення Бердичівського міського суду Житомирської області від 2 лютого 2004 року.

Ухвала оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст.237 КАС України (2747-15) .