провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Одеської області від 16 вересня 2003 року у справі за скаргою Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Боківський" на дії державного виконавця ВДВС Любашівського районного управління юстиції Одеської області, -

У грудні 2002 року голова Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Боківський" (далі - СВК "Боківський") ОСОБА_1. звернувся до суду в порядку глави 31-Г ЦПК України 1963 (1501-06) року зі скаргою на неправомірні дії державного виконавця ВДВС Любашівського районного управління юстиції Одеської області.

В обґрунтування скарги вказував, що 10.12.2002 р. державним виконавцем при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження №7 за 2000-2002 р.р. про стягнення з СВК "Боківський" 195 000,00 гривень, згідно акту опису й арешту майна АА№099558 було накладено арешт на рухоме майно боржника. При цьому, на думку скаржника, державний виконавець діяв неправомірно, оскільки арешт був накладений на розпайоване майно, яке фактично не є власністю СВК "Боківський".

У зв'язку з цим скаржник просив суд визнати вказані дії державного виконавця неправомірними та виключити з акту опису арештоване майно.

Рішенням Любашівського районного суду Одеської області від 20 лютого 2003 року скаргу СВК "Боківський" було задоволено. Дії державного виконавця визнано незаконними та виключено з акту опису із зняттям арешту майно, описане в акті від 10.12.2002 р.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 16 вересня 2003 року апеляційну скаргу відділу ДВС Любашівського районного управління задоволено частково та скасовано рішення суду першої інстанції від 20.02.2003 року. Новим рішенням у задоволенні скарги СВК "Боківський" відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням апеляційного суду, голова СВК "Боківський" ОСОБА_1. звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою в порядку визначеному ЦПК України 1963 (1501-06) року в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просив вказане судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Листом Верховного Суду України від 04.10.2005 р. на підставі п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) зазначену касаційну скаргу зі справою було передано до Вищого адміністративного суду України для вирішення в порядку касаційного провадження.

Заслухавши доповідача, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Задовольняючи скаргу СВК "Боківський", суд першої інстанції виходив з мотивів підтвердженості факту про належність описаного майна 124 пайовикам КСП Карла Маркса, правонаступником якого є СВК "Боківський".

Проте, з таким висновком обґрунтовано не погодилась колегія суддів апеляційного суду, виходячи з наступного.

Статтею 7 Закону України "Про власність" від 07.02.1991 р., чинного на момент розгляду справи, власник був зобов'язаний відповідати за своїми зобов'язаннями всім майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення на вимогу кредиторів.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" від 20.12.1991 р., чинного на момент розгляду справи, за порушення договірних зобов'язань, кредитно-розрахункової і податкової дисципліни, санітарних і ветеринарних правил, вимог щодо якості продукції та інших правил здійснення господарської діяльності селянське (фермерське) господарство несе відповідальність, передбачену законодавством України.

Статтею 64 Закону України "Про виконавче провадження " від 21.04.1999 р. передбачено, що у разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів, достатніх для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне боржникові - юридичній особі на праві власності або закріплене за ним, у тому числі на майно, яке обліковується на окремому балансі філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу боржника - юридичної особи (за винятком майна, виключеного з обороту або обмежуваного в обороті) незалежно від того, хто фактично використовує це майно.

На зазначене майно накладається арешт, і воно реалізується в першу чергу - майно, яке безпосередньо не використовується у виробництві (цінні папери, кошти на депозитних та інших рахунках боржника, валютні цінності, легковий автотранспорт, предмети дизайну офісів та інше майно, готова продукція (товари).

Посилання скаржника на той факт, що спірне майно боржнику не належить, а перебуває у його користуванні на умовах договору оренди, не підтверджується матеріалами справи.

Так, у справі міститься Список майна пайового фонду членів СВК "Боківський", яке здано в оренду (а.с. 14-15). Проте самого договору оренди, чи документів, які б указували на виділення громадянам в натурі майна з пайового фонду кооперативу, у справі немає.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту.

Тобто в даному випадку, самі члени кооперативу, на майно яких накладено арешт, вправі звертатись до суду з позовом про його звільнення з-під арешту.

З урахуванням викладених фактів, судом апеляційної інстанції було зроблено обґрунтований висновок про невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та скасовано постановлене ним рішення.

Доводи касаційної скарги зазначені висновки суду не спростовують та зводяться до незгоди з ними.

При вирішенні справи судом апеляційної інстанції правильно застосовані норми матеріального права, порушень норм процесуального права, які б могли призвести до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

Відповідно до ч.1 ст. 224 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, якщо визнає, що відсутні порушення норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, - 220-1, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду Одеської області від 16 вересня 2003 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 237 КАС України.