провівши у відкритому судовому засіданні у залі суду касаційний розгляд адміністративної справи за позовом приватного підприємця (далі - ПП) ОСОБА_1 до Херсонської міської ради про визнання недійсним рішення за касаційною скаргою ПП ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 18 квітня 2006 року,

в с т а н о в и л а :

У вересні 2005 року ПП ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Херсонської міської ради про скасування пункту 3.7 рішення ради від 09 серпня 2005 року № 908.

В обгрунтування своїх вимог зазначив, що 29 жовтня 2003 року між ним та Херсонською міською радою на підставі рішення ради від 25 липня 2003 року № 344 було укладено договір оренди земельної ділянки площею 20 кв. м. по вул. I. Кулика, 114-ж в районі універсаму"Дніпровський" у м. Херсоні, на якій він встановив торговий кіоск.

Договір оренди діяв до 01 серпня 2005 року. Пунктом 2.2 договору передбачалось, що по закінченню строку дії договору орендар має переважне право на поновлення договору на новий строк і зацікавлена сторона повинна була повідомити письмово другу сторону про бажання пролонгації договору на новий строк не пізніше, ніж за три місяці до закінчення цього Договору.

Він у передбачені договором строк та порядку звернувся до відповідача з відповідною заявою, але Херсонська міська рада на підставі рекомендацій постійної комісії міської ради з питань використання та об'єктів комунальної власності та регулювання земельних відносин 19 серпня 2005 року прийняла рішення № 908 про відмову у поновлені договору оренди земельної ділянки та надання дозволу на розробку технічної документації зі складання проекту договору оренди земельної ділянки.

Не погоджуючись з вказаним рішенням Херсонської міської ради, ПП ОСОБА_1 просив скасувати його в частині.

Постановою господарського суду Херсонської області від 30 грудня 2005 року позовні вимоги ПП ОСОБА_1 задоволені.

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 18 квітня 2006 року апеляційну скаргу Херсонської міської ради задоволено.

Постанову господарського суду Херсонської області від 30 грудня 2005 року скасовано. У задоволенні позову відмовлено.

У поданій касаційній скарзі ПП ОСОБА_1 просить постановлене у справі рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі постанову господарського суду Херсонської області від 18 квітня 2006 року.

Вважає, що рішення апеляційного суду постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову господарського суду Херсонської області від 30 грудня 2005 року та відмовляючи у задоволенні позову ПП ОСОБА_1, виходив з того, що даний спір є адміністративно правовим та що оскаржуване рішення міською радою прийняте в межах повноважень та відповідає чинному законодавству.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком, оскільки він не відповідає вимогам чинного процесуального законодавства.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з визначенням, яке дано у пункті 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Таким чином, розгляду в порядку адміністративного судочинства підлягають лише спори про захист порушеного права, а не про наявність або відсутність такого права.

Як видно з матеріалів справи, спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу права на оренду земельної ділянки.

Участь у цій справі в якості відповідача суб'єкта владних повноважень не змінює правову природу спірних правовідносин, оскільки останній при прийнятті спірного рішення діяв як власник земельної ділянки.

Отже, дана справа є спором про право, а не у зв'язку з реалізацією відповідачами, як суб'єктом владних повноважень, владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, а тому не підлягає вирішенню у порядку адміністративного судочинства.

Пунктом першим частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) передбачено, що у разі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд закриває провадження у справі.

Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 230 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) підлягають скасуванню ухвалені судові рішення у справі.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 157, статтями 210, 220, 230 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів,

На підставі викладеного, керуючись статтями 210, 220, 222, 230 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів,

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу приватного підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 18 квітня 2006 року та постанову господарського суду Херсонської області від 30 грудня 2005 року у справі за позовом приватного підприємця ОСОБА_1 до Херсонської міської ради про визнання недійсним рішення скасувати та провадження, порушене за нормами Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , закрити.

Справу повернути на новий судовий розгляд до господарського суду Херсонської області.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як у випадку та з підстав, передбачених статтями 236, 237 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами, протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.