розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями "Тандем" про стягнення штрафних санкцій за касаційною скаргою Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення господарського суду м.Києва від 27 жовтня 2005 року та на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 26 вересня 2006 року,

У вересні 2005 року Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом до Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями "Тандем" про стягнення штрафних санкцій в розмірі 2944 грн. за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2004 року. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем не було створено робочого місця для інваліда та не було працевлаштоване жодного інваліда. Позивач просив суд стягнути з відповідача 2944 грн.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26 вересня 2006 року залишено без змін рішення господарського суду м.Києва від 27 жовтня 2005 року, яким в задоволенні позову було відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанції, ухвалити нове судове рішення про задоволенні позовних вимог, оскільки суди неправильно застосували норми матеріального права. Зокрема, судами неповно з'ясовані обставини справи.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, перевіривши доводи касаційної скарги за матеріалами справи щодо правильності застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" визначено обов’язок підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, щорічно відраховувати відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів цільові кошти на створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів і на здійснення заходів щодо їх соціально-трудової та професійної реабілітації. Розмір відрахувань визначається середньою річною заробітною платою на відповідному підприємстві (в об’єднанні), установі, організації : за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів.

У постановах від 20.07.2004 зі справи № 2-23/9789-03, від 29.03.2005, зі справи № 13/403 та від 29.03.2005, зі справи №3/118 Верховним Судом України викладено правову позицію, згідно з якою суди мають з'ясовувати, зокрема, чи повідомляло підприємство органи працевлаштування про створені робочі місця для працевлаштування інвалідів. Якщо названі органи були повідомлені, про це, то суди повинні перевірити: чи направлялись інваліди для працевлаштування і, відповідно, з чиєї вини направлені не були працевлаштовані або їм було відмовлено у працевлаштуванні на вакантні посади. Отже, працевлаштування інвалідів повинно здійснюватись органами працевлаштування інвалідів, визначеними у статті 18 Закону, лише за наявності отриманої від підприємства інформації про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів.

Судами встановлено, що згідно звіту про зайнятість інвалідів за формою № 10-П1 за 2004 рік, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29 грудня 2004 року №338 (z1671-04) , що наданий до відділення Київського міського відділення Фонду соціальною захисту інвалідів, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями "Тандем" у 2004 році становила 28 осіб, чисельність інвалідів – штатних працівників які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно 4-х відсотковому нормативу – 1 особа. Згідно даних, вказаних у статистичному звіті форми №10-П1 за 2004 рік Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями "Тандем", на даному підприємстві у 2004 році середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність – жодної особи. Зазначеним звітом підприємство повідомило відповідача про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів.

Також судами встановлено, що позивачем не подано доказів того, що в 2004 році вказані в ст. 18 Закону органи направляли інвалідів або безпосередньо інваліди звертались до відповідача для працевлаштування і їм було відмовлено.

Враховуючи те, що посилання позивача в касаційній скарзі на порушення судами норм матеріального права не знайшли свого підтвердження при розгляді даної справи, а судами повно та всебічно перевірені надані сторонами докази, дана їм належна оцінка у рішенні, яке належним чином мотивоване і за своїм змістом та формою відповідає вимогам матеріального та процесуального закону, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 224, 230 КАС України, колегія суддів -

Касаційну скаргу Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 26 вересня 2006 року та рішення господарського суду м.Києва від 27 жовтня 2005 року по справі за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями "Тандем" - без змін.