провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського міського суду від 25 лютого 2005 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 27 квітня 2005 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на слідчого відділу Івано-Франківського міського відділення УМВС України в Івано-Франківській області та прокуратуру м. Івано-Франківська про визнання неправомірними дій щодо відмови належно провадити досудове слідство та винесення постанови про закриття кримінальної справи, -

В лютому 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду в порядку Глави 31-А ЦПК України 1963 (1501-06) року із зазначеною скаргою, в якій вказував на численні порушення Кримінально-процесуального кодексу України (1001-05) , допущені слідчим слідчого відділу Івано-Франківського міського відділення УМВС України в Івано-Франківській області в ході розслідування та закриття кримінальної справи №240155.

Посилаючись на незаконність постанови слідчого від 14.12.2004 р. про закриття кримінальної справи та його відмову належно провадити слідчі дії, заявник просив суд на підставі ст. 62 ЦПК України 1963 року надати оцінку вказаній постанові та скасувати її, а саму кримінальну справу направити прокурору м. Івано-Франківська для відновлення слідства.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 25 лютого 2005 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 27 квітня 2005 року, у прийнятті скарги ОСОБА_1 відмовлено на підставі п.1 ст. 136 ЦПК України 1963 року.

Не погоджуючись із ухваленими судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою в порядку визначеному ЦПК України 1963 (1501-06) року, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив вказані судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Листом Верховного Суду України від 04.10.2005 р. на підставі п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) зазначену касаційну скаргу зі справою було передано до Вищого адміністративного суду України для вирішення в порядку касаційного провадження.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів щодо правильного застосування норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як встановлено судом, предметом оскарження у даній справі є дії слідчого щодо винесення ним постанови про закриття кримінальної справи.

Тому в своїх ухвалах суди обґрунтовано послалися на те, що згідно ст. - 248-3 ЦПК України 1963 р. судам не підвідомчі скарги на акти і дії службових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду, якщо законодавством встановлено інший судовий порядок оскарження.

Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України також визначено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дії чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Крім того слід вказати, що пунктом 4.2 рішення Конституційного суду України від 23.05.2001 року № 6-рп/2001 (v006p710-01) (справа щодо конституційності статті 248-3 ЦПК України) визначено, що захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури.

При цьому, за змістом ст. 248-3 ЦПК України 1963 року та Рішення Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року № 6-рп/ 2001 (v006p710-01) , оскарження окремих процесуальних актів, дій чи бездіяльності органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури може здійснюватись у порядку, встановленому КПК України (1001-05) , оскільки така діяльність має свої особливості, не належить до сфери управлінської і не може бути предметом оскарження в порядку, визначеному Главою 31-А ЦПК України (1618-15) .

Про окремі випадки щодо можливості оскарження дій прокурора надано роз'яснення постановою Пленуму Верховного Суду України від 11.02. 2005 року №1 "Про деякі питання, що виникають під час розгляду судами України скарг на постанови органів дізнання, слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи" (v0001700-05) за змістом положень якої, розгляд скарги на постанову про порушення кримінальної справи в порядку цивільного судочинства не допускається. Проте бездіяльність органу дізнання, слідчого, прокурора, що полягала у неприйнятті за заявою про злочин жодного з рішень, передбачених ч. 2 ст. 97 КПК України, може бути оскаржена в порядку, встановленому в Главі 31-А Цивільного процесуального кодексу України 1963 (1501-06) року.

Відмовляючи у прийнятті скарги з підстав непідвідомчості, оскільки є інший передбачений законом порядок оскарження дій слідчого, суди вказали, що заявник міг здійснити процедуру оскарження в порядку передбаченому Кримінально-процесуальним кодексом України (1001-05) .

Проте, заявник у касаційній скарзі вказує, що після безрезультатного оскарження дій слідчого до прокурора в порядку ч.1 ст. 234 КПК України у нього виникло право на оскарження дій суб'єкта оскарження безпосередньо до суду за правилами Глави 31-А ЦПК України 1963 (1501-06) року.

Повертаючись до вищенаведених роз'яснень Конституційного Суду України та Пленуму Верховного Суду України, слід констатувати помилковість тверджень ОСОБА_1, оскільки після звернення зі скаргою до прокурора і сплином встановленого законом терміну на надання відповіді у нього виникло право на оскарження дій самого прокурора, а не слідчого. Але, як видно з матеріалів справи, даним правом заявник не скористався, у зв'язку з чим суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили у прийнятті скарги.

Приведені в касаційній скарзі доводи зазначені висновки судів не спростовують та зводяться до незгоди з ними.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані рішення ухвалені з додержанням норм процесуального права та відсутні передбачені

ст. 227 КАС України підстави для їх обов'язкового скасування.

Відповідно до ч.1 ст. 224 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, - 220-1, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу Івано-Франківського міського суду від 25 лютого 2005 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 27 квітня 2005 року - залишити без змін.